Таємний Санта

1

1

– Як це, Гаррі Поттера розібрали? – Еріка вдивлялася на продавця широко виряченими очима, раз по раз бігаючи поглядом по полицях позаду маленького чоловічка. «Ну де ж вони, ці «Дари смерті?» – думала дівчина. Невже всі люди в цьому містечку вирішили скупити всі книги Джоан Роулінг в один день, 31 грудня?

          І, ніби прочитавши думки Еріки, продавець відповів:

          – Повторюю. Всі книги про Гаррі Поттера розкупили, міс, – він стиснув плечима. Чоловічок схопив книгу зі столу перед собою і почав її швидко гортати, водночас з-під лоба позираючи на Еріку. «Демонстративно це робить, точно» – лунало в голові у дівчини. – Останню книгу забрали щойно перед вами.

          В голові у дівчини зі швидкістю блискавки почали майоріти думки. Відтоді як вона зайшла до книжкової крамниці, звідси вийшов такий собі дідусь – купував книги Агати Крісті (поціновувач класичних детективчиків, як відзначила Еріка), тоді літня жіночка з чудовими локонами прихопила Дженніфер Арментроут (Еріка дуже сподівалася, що для своєї внучки, хоча зі змовницької посмішки, яку та кинула на хлопця, що стояв у черзі, одразу стало зрозуміло – хтивий романчик леді придбала для себе).

Точно. Цей хлопець. Він же купував книги перед Ерікою, і вона саме відволіклася на «Незриме життя Адді Лярю». Дівчина вже починала закипати із середини. «Колись любов до красивих обкладинок мене погубить» – подумала вона. І якраз через це вона втратила сьогодні можливість прочитати останнього Гаррі Поттера. І доведеться чекати ще рік, щоб дізнатися, як же Гаррі розправиться з Волдемортом, чи буде Рон з Герміоною, і яким чином Северус Снейп отримає на горіхи за вбивство Дамблдора.

          Подумки Еріка відрахувала скільки часу минуло після того, як «Дари смерті» так безцеремонно викрали з її рук. Розмову з продавцем дівчина мала коротку, потім її охопив більш тривалий спалах гніву на себе (бо роззявила рота на красиву книгу), на того хлопця (бо забрав з-під її носа останню частину «Гаррі Поттера») і на продавця (бо як можна продати цей скарб якомусь невідомому чужинцю! А якщо він за допомогою «Дарів смерті» розпалить вогонь для себе? Або її погризе кіт? Або його собака?). Еріка потрусила головою, щоб прогнати недоречні думки. «Десь хвилин дві минуло» – вирішила вона. Треба поквапитись. Дівчина швидко розвернулася і, ледь не врізавшись в наступного покупця, поквапилася до виходу. Вже зачиняючи двері, які вели до крамниці, Еріка почула як продавець відповідає наступному відвідувачу:

          – Ні, «Гаррі Поттера» розібрали.

          Опинившись на засніженому тротуарі, дівчина роззиралася по сторонах в пошуках хлопця, який придбав її «Дари смерті». Вона пам’ятала лише те, що той був високим і одягнутим у чорне пальто. І тепер вдивляючись у людей, що проходили повз, Еріка намагалася відшукати поціновувача Гаррі Поттера. Цей занадто низький. Цей занадто рудий. А цей взагалі в червоній куртці.

Вона замислилася над тим, куди б сама пішла такого холодного грудневого дня, перед тим як відправитися додому і читати Джоан Роулінг. І їй прийшла думка випробувати щастя у кав’ярні за рогом. «Може він теж любить випити гарячої кави за чудовою книжечкою? Головне, щоб не заляпав її «Гаррі Поттера» – подумала дівчина, завертаючи у невеличкий провулок.

Було доволі слизько, тож їй доводилося чалапати як пінгвін маленькими кроками, щоб не впасти. Вона вже бачила перед собою вхід до кав’ярні, де миготіли новорічні ліхтарики у передчутті свята. Аж тут вхідні двері відчинилися, і звідти вийшов високий хлопець у чорному пальто. В одній руці тримав гарячу каву, з якої пашіло ніби з потяга, а іншою тримав під ліктем книжку («Дари смерті»!), ховаючи її від мокрих сніжинок, що посипалися з неба.

Еріка вирячила очі не вірячи своїй здогадливості та шаленій удачі:

– Стій!

Хлопець від несподіванки аж пролив трохи гарячого напою на тротуар, вкритий льодом. «Дякувати Богові, що не на «Дари смерті» – подумала Еріка. Хлопець з похмурим виразом обличчя вдивлявся у незнайомку, яка поволі наближалася до нього (досі пінгвінячими кроками). Еріка розуміла, що зараз непривабливо виглядає: світле волосся вибилося з-під шапки, коротка куртка відкриває на поталу її ноги в тоненьких колготках, які били дрижаки, та й туш на розчервонілому обличчі вже точно зробила з неї панду через лапатий сніг, який лише збільшував свої обороти. Але, правду кажучи, їй було начхати на це.

Віддихавшись, Еріка стала перед хлопцем, який досі виглядав здивованим від такого порушення особистих кордонів. І, для кращого ефекту та демонстрації своїх намірів, дівчина вхопилася за поручень ліворуч від юнака, перекривши йому прохід. От тепер все.

– Продай мені її, будь ласка, – Еріка поглядом вказала на книжку в руці хлопця. Вона розуміла, що слід було спершу привітатися, вибачитися за таке нахабство з її боку, а вже потім переходити до суті справи, однак зволікати не хотілося. – Мені вона дуже потрібна. Благаю.

Вона зустрілася поглядом своїми блакитними очима з його карими. З мамою такий трюк завжди проходив вдало ще відтоді, як Еріка переглянула «Кіт у чоботях» де головний герой демонстрував свій виграшний погляд та одержував, що хотів.

Хлопець перевів погляд на книжку і всміхнувся до Еріки:

– Вибач, але не віддам. Я її щойно придбав.

– Я знаю, і навіть можу сказати де ти її купив. Я дав вдвічі більшу ціну.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше