Розділ 11

— Сонечко, ти яке морозиво будеш? — Запитую дівчинку. — Вибирай.

Ми гуляємо у парку. Арсанов якраз десь у повітрі, а може, вже приземлився. Він зателефонував із літака, знову вибачався, що виліт затримали. Обіцяв одразу з аеропорту приїхати за Сонею.

Але я в жодному разі не стала б чекати його вдома. Сьогодні субота, ми з дітьми виспалися, я нагодувала їх сніданком і вивела на прогулянку. Арсанову написала в месенджері, що ми пішли гуляти, хай шукає нас у парку.

Люблю вихідні, коли можна цілі дні проводити зі своєю дитиною. І хоч сьогодні ми з сином не одні, з нами Соня, на диво вона не заважає ні мені, ні Богданові.

Я взяла дівчинці у прокаті роликові ковзани, і вони з Богданом влаштували справжні перегони на парковій алеї. А потім попросили морозива.

— Я буду диню та полуницю, — обирає наша маленька гостя.

— Мамина доця! — із задоволеним виглядом видає продавщиця морозива, киваючи на Соню. — Вас хоч зараз на обкладинку журналу!

Ми з Сонею переглядаємося, я підморгую дівчинці.

— Що я тобі казала? Бачиш, навіть не доводиться чекати, коли виростеш!

— І я хочу морозиво, — влазить Богдан між мною та Сонею. — Мамо, візьмеш мені шоколадне?

— Ой, у вас двійнята! Яка краса! — сплескує руками морозниця. — У мене в сестри двійнята, це так мило!

Вона звертається до дітей:

— Ви з братиком на двох мамині ямочки поділили?

Придивляюся уважніше. А вона має рацію, між дітьми й справді є щось спільне — та хоч ті ж ямочки. Намагаюся уявити, як це, коли крім сина є донька, і всередині дряпає непрохідне почуття провини перед Бодькою, яке я не можу заглушити всі ці роки.

Мій син народився через мої непробачні амбіції. Через мене він позбавлений нормальної сім'ї, братів та сестер. Через мене моя така ранима, добра і справедлива дитина ніколи не дізнається, хто її батько. Тому що я захотіла на цьому заробити.

Ніколи не зізнаюся йому, як саме він народився. Я вигадала гарну історію кохання, де ми з його батьком дуже любили один одного, а потім він загинув на завданні. Бо був таємним розвідником.

Сама розумію, як це безглуздо звучить, але мій син не повинен знати, що від нього відмовилися, і що для своїх батьків він був лише бракованим матеріалом. Ще й украденим. У мене.

Проганяю важкі думки — краще подумаю про те, як добре пройшли вчорашній вечір та сьогоднішній ранок. Соня попросилася спати зі мною, але коли настав час наших із Бодькою полежалок, я трохи застопорилася.

— Мамо, ми з тобою полежимо? — звично спитав син.

— Звичайно, синку, — відповіла я йому і погладила вихрову маківку, — звичайно полежимо.

— А ти любиш полежалки? — обернувся Богдан до Соні.

— Це як? — з цікавістю спитала дівчинка.

— Це коли ми з мамою лежимо, і я розповідаю їй, що робив удень.

— Ні, — похитала головою Соня, — тато каже «на добраніч», і все. Він багато працює. А бабуся коли залишається ночувати, читає мені книжку і засинає раніше за мене.

— Мамо, а давай Соня подивиться на наші полежалки! — надихнувся Богдан.

Врешті-решт ми вляглися всі втрьох на диван у вітальні, — я посередині, Бодька з Сонею з боків, — і ми цілу годину балакали, поки діти не заснули.

Я не стала переносити сина до його кімнати, він попросив мене залишити його з нами. А я півночі лежала без сну. Вслуховувалась в сопіння двох носиків з двох боків, захлинаючись від переповнюючої щемливої ​​ніжності до обох дітей.

Вранці діти бавилися і обливались у ванній водою, а за сніданком Соня сиділа сумна та засмучена.

— Що з тобою, Сонечко? — спитала я у дівчинки, підсовуючи їй ближче ожинове варення. — Тобі не подобаються млинці?

— Подобаються, — зітхнула вона.

— Соні сподобалось у нас жити, — заявив Богдан. — Давай її залишимо, мамо?

— Я за татком скучила, — знову зітхнула дівчинка.

— Ну, твій тато у нас напевно не захоче жити, — зауважив мій розсудливий син.

— Звичайно, не захоче, — засміялася я. Ще б. Мільярдер Арсанов у знімній двушці це вже не сюр, а повний треш. — У нас мало місця.

— У нас багато, — раптом сказала Соня, — цілий здоровенний будинок.

— Це ваш будинок, Сонечко, — сказала я, наливаючи какао з молоком. — Краще ти будеш приходити до нас у гості, а Богдан приходитиме в гості до тебе. Якщо твій тато дозволить.

Після сніданку діти почали збиратися на прогулянку, а я зробила собі найулюбленішу і найпрактичнішу зачіску — зібрала на маківці волосся в пучок, скрутила у вузол і закріпила шпильками.

— Я теж таку хочу, — сказала Соня.

— У тебе таке гарне волосся, Сонечко, — я розчісувала її м'яке гладке волосся і отримувала незрозуміле задоволення. А ще жаль. Бодьці не були потрібні кіски та хвостики.

— Я тепер точно як ви! — радісно сказала дівчинка, коли ми обидві стали перед дзеркалом і зрівняли зачіски.