Розділ 6

Три місяці потому

— Тимуре Демидовичу, дзвонила ваша дружина. Я сказав, що ви зайняті, як ви просили.

Арсанов закрив кришку ноутбука, потер очі і поклав ноутбук поруч на сидіння. Він навіть у машині намагався не гаяти часу. Добре, що автівки зараз такі місткі, можна зручно сісти та витягнути ноги. Особливо коли стоїш у пробці у центрі майже шістнадцятимільйонного Стамбула.

— Дякую, Костю, я потім сам зв'яжуся з нею, — відбив дзвінок і поклав телефон поруч із ноутбуком.

Говорити з Ніною не хотілося. Про що говорити? Він заздалегідь знає, як почнеться їхня розмова, що Ніна скаже і чим усе закінчиться. Спочатку вона почне просити, пропонувати дати їхньому шлюбу шанс. Потім почне загрожувати і натякати, що вона має компромат і, якщо вона заговорить, Арсанов, сяде у в'язницю.

А після того, як Тимур байдужим тоном спитає, куди надіслати журналістів із групою адвокатів, почне плакати. Все ж таки добре, що вона не знає його особистого номера, а служба безпеки свою роботу виконує вкрай сумлінно.

Вона завжди такою була, Ніна, але раніше Тимур не так розумівся на жінках. Та й хто в них розуміється в двадцять років?

Він дуже рано одружився — ніякого кохання, звичайний договірний шлюб, який захищає інтереси обох сімей. Перший час на відсутність дітей увагу не звертали, але коли минули роки і пішли розмови про нащадка обох сімей, раптом виявилося, що нащадка немає.

Не виходить із нащадком. Не допомогли ні походи по лікарням, ні нескінченні обстеження, ні лікування. Лікували Ніну, з Тимуром все виявилося гаразд. Він дивився на Стамбул, який йшов, біг за вікнами його автомобіля і думав, яким був би їхній шлюб, якби у них з Ніною були діти. Таким же сухим і напівофіційним чи все ж таки дитина принесла б у нього хоч трохи тепла? Нехай не кохання, нехай прихильності.

І сам усміхнувся своїм думкам.

Ніна та прихильність? І спаде ж таке на думку. Іноді Тимуру здавалося, що його дружина вироблена ​​з каменю. Але ж кажуть, що материнство змінює жінок, гормональні зміни, таке інше…

Його увагу привернула дівчина. Вона йшла тротуаром, притримуючи рукою акуратний круглий живіт. В іншій руці дівчина несла букет ромашок.

Вагітні з ромашками не те видовище, на яке зазвичай залипав Арсанов, а тут виходить залипнув. Дуже висока, худа, з прямою спиною і прямим довгим волоссям. Таких називають «модельного типу». Усі ескорти таким типом забиті. І, звичайно, не це його привабило.

Її обличчя. Вона посміхалася так безтурботно та ясно, що Тимур не міг відвести погляд. Вона його притягувала наче магнітом.

Тим часом дівчина ступила на пішохідний перехід, і одразу ж пролунав вереск гальм. Тимур матюкнувся і вискочив із машини.

— Куди ви, Тимуру Демидовичу? — розгублено вигукнув водій, але той лише відмахнувся. Розштовхав натовп, що зібрався навколо дівчини, яка сиділа на бордюрі, з іншого боку підбіг на смерть переляканий водій.

Тимур запитав по-турецьки, як вона почувається, чи потрібна медична допомога. Дівчина заговорила з акцентом, вставляючи англійські слова. Ні, нічого не потрібно, поліцію теж не потрібно, хоч поліція вже теж прийшла.

— Не бійся, синку, все добре, — раптом тихо сказала дівчина його рідною мовою і крадькома погладила живіт.

— Землячка, чи що? — здивовано примружився Тимур. — Встати можеш? Давай руку.

— Можу. Дякую, — вона сперлася на простягнуту руку і підвелася з бордюру.

— Тебе як звуть?

— Поліна.

— Ти не знаєш, як турки агресивно водять, Поліно?

— Знаю, — вона зовсім по-дитячому шморгнула носом.

Поліції Поліна сказала, що претензій до водія не має, але ті наполягали на медогляді. Арсанов зголосився відвезти її додому, а якщо буде потреба, доставити до клініки.

— Мені далеко, я живу на околиці, я там квартиру винаймаю. У передмісті дешевше, — запротестувала дівчина, але Тимур мовчки взяв її за руку і відвів до машини.

— Сядь. Мене водій відвезе до офісу, а далі автомобіль вільний до вечора. Якщо тобі кудись треба, скажи.

— Ні, дякую, не треба. У мене з ранку були зйомки, вже закінчилися, я збиралася додому.

Тільки зараз Арсанов помітив, що вона без квітів.

— Де твої ромашки? — спитав він, відчиняючи дверцята.

— Під колеса впали, — Поліна дозволила посадити себе на заднє сидіння, Тимур сів до водія.

Вже перед самим офісом помітив квітковий кіоск. На вітрині стояли ромашки яскраві, великі. Арсанов зупинив водія.

— Сашко, гальмуй, я зараз.

Підійшов до кіоску, продавець вичікувально посміхнувся.

— Мені ромашки загорніть он у той папір. Тільки швидко, — переконливо постукав по годиннику.

— Вам скільки ромашок? — перепитав продавець, так само посміхаючись.

— Все, — нетерпляче відповів Арсанов, — і швидше.

Дівчина тільки зойкнула, коли він поклав їй на коліна величезний букет. Довгі вії затріпотіли, карі очі здивовано дивилися то на букет, то на Тимура.