Розділ 5

— Ваші замовники відмовилися від дитини, Поліна. Так буває ніхто від цього не застрахований. Нічого смертельного не сталося, життя на цьому не зупиняється. Та й дитина не ваша. Не варто приймати невдачу так близько до серця.

Я сиджу в тому ж кабінеті, що чотири місяці тому, у зручному кріслі у кабінеті головного лікаря медичного центру «Едельвейс». Ольга Іванівна говорить без зупинки, а я тупо дивлюся на руки та боюсь підняти очі. Бо тоді точно розревуся, а я не хочу, щоб вона мене втішала.

Я не думала, що мені буде так шкода. До сліз, до болю у грудях. Боляче та страшно від того, що вона відчуває. Не моя, нічия, нікому не потрібна дитина. Так, дитина, живе маля, а не «плід з хромосомною патологією».

— Це точно, Ольго Іванівно? — майже шепочу, щоб не зірватись на крик. — Це не може бути помилкою?

— Навіщо тобі це, Полю? — раптово каже вона не сухим і професійним, а співчутливим і довірливим тоном. — Тобі дев'ятнадцять років, дівчинко! Замовники відмовилися проводити біопсію ворсин хоріону плода та інші дослідження. Всі вони передбачають прокол матки, а це може спричинити ускладнення, тому ніхто не хоче ризикувати.

— Хіба краще одразу вбити? — все ж таки піднімаю очі, і вони відразу затуманюються.

— Поля, хромосомні вади не можна вилікувати. Вплив, який вони мають на розвиток плода, незворотній. Все, крапка, — тепер голос Ольги звучить втомлено, — перестань себе накручувати. Чому тебе вчив психолог? Уяви, що там нічого немає. Шматок плоті. Тобі просто треба пройти одну неприємну процедуру та все. Тебе почистять під наркозом, ти нічого не відчуєш.

Я закриваю очі. Як це не відчую? Якщо мене зараз по серцю ніби шкребуть металевим скребком та роздирають на шматки.

— Звичайно, не дуже добре, що перша твоя вагітність закінчується абортом. Та це не вирок, Поліна. Термін поки допустимий, але будь-яке зволікання буде загрожувати тим, що пізніше багато лікарень просто відмовлять тобі у допомозі.

У відповідь на мій здивований погляд вона пояснює цілком офіційно.

— У нас у договорі прописано не сурогатне материнство, а стандартне ЕКО. Ми розриваємо договір, і далі ти сама розпоряджаєшся тим, що всередині тебе, тому можеш скористатися послугами будь-якої клініки. Компенсацію від замовниці ти отримаєш у повному обсязі і оплачувати аборт вже маєш сама. Гроші за перший триместр ти одержала. Якщо вирішиш залишитись у нас, ми раді будемо тебе прийняти. Але ти повинна розуміти, що часу в тебе впритул, так що дивися, Полю. Вибери будь-який зручний день, і твоя лікарка випише тобі направлення.

З кабінету головлікаря виходжу на дерев'яних ногах і йду коридором на автопілоті.

Ні, ні, ні. НІ!

Я не можу в це повірити.

Неправда, це не шматок плоті. Я знаю, я відчуваю.

Боже, чому це сталося саме зі мною?

Піднімаю очі до стелі та зриваюся на біг. Сама не знаю, куди біжу і навіщо, а на виході мало не збиваю з ніг Оленку.

— Поліна, — вона хапає мене за плечі і зазирає в обличчя. Мабуть, вигляд у мене ніякий, бо вона бере мене за плечі і струшує. — Що з тобою?

— Все, Олено, все скінчено, — говорю, схлипуючи, а потім починаю плакати.

— Так, ходімо, — вона тягне мене за руку надвір.

Там я перестаю битися в істериці. Не знаю, чи тому, що навколо люди, чи скоріш за все заспокоює діловий, зосереджений вигляд Оленки. Вона, як і раніше, тримає мене за руку, наче маленьку, і заводить у першу кав'ярню.

Кав'ярня невеличка, усередині лише кілька столиків, але зайняті лише ті, що на вулиці. Олена садить мене за найдальший столик і просить у баристи воду.

— Тримай, — дістає із сумочки блістер із пігулками, — це на травах, тобі вже таке можна.

Тремтячою рукою запихаю таблетку в рот і, коли запиваю, зуби стукають об склянку.

— А тепер розказуй!

Замість відповіді простягаю телефон, на екран якого виведена копія результатів УЗД. Олена уважно вчитується в заключення, збільшивши картинку.

— Ну, Полінко, — піднімає вона очі, — це поки не вирок, можна ж перевірити ще раз. Звичайно, УЗД-маркери свідчать про патологію, але не треба так вбиватися, помилки можливі.

І мене знову як прориває.

— Ти просто не все знаєш, Олено, — плачу я, — це не моя дитина. Я не за ЕКО сюди прийшла, Я сурогатна мама.

— Що? — їй здається, що вона не дочула. — Але ти йшла за програмою ЕКЗ, і договір у тебе такий самий!

— Ні, я виношую чужого малюка для однієї багатої бездітної пари. І тепер вони від нього відмовились. Спочатку замовниця зателефонувала, потім головлікарка повідомила. Клініка розриває договір, і я маю зробити аборт. А мені шкода, — шепочу я, ковтаючи сльози, — ти не уявляєш, як мені його шкода…

Ленка дивиться на мене круглими очима і кілька разів відкриває рота, ніби щось говорить. Але насправді не вимовляє жодного звуку. Тре підборіддя, розглядає стелю, потім знову дивиться на мене. І нарешті вимовляє.

— Поль, я, звичайно, не знаю, але… — вона ніби сумнівається в чомусь, покусує губи, а потім наважується. — Не знаю, які там у вас домовленості, але повністю впевнена, що Тетяна робила тобі процедуру забору яйцеклітин. Я особисто відносила потім матеріал у лабораторію.