Розділ 4

— Князева! — чую здивований вигук. — Ти що тут робиш?

Обертаюся і бачу біля входу в клініку Олену Харіну, колишню однокласницю. Вона посміхається і радісно махає, і я теж махаю у відповідь, натягуючи усмішку. Я всередині напружена, тому посмішка виходить трохи натягнутою, але Оленка ніби не помічає.

Після дев'ятого класу вона пішла до медичного коледжу, тож я не здивована, що бачу її у клініці. Швидше за все, я не очікувала зустріти однокласницю саме в цьому медичному центрі.

Судячи з її здивованого погляду, вона теж мене. У нас обох не ті заробітки.

— Я прийшла на обстеження до... лікарки Єрмакової, — заглядаю в нагадувальницю в телефоні, перевіряючи, чи не переплутала я прізвище лікарки.

— До Тетяни Валеріївни? — Вигукує Олена. — Тож я в неї працюю медсестрою.

— Ти вже закінчила коледж?

— Довчаюсь. Мене сюди влаштувала мамина знайома, я нещодавно працюю. Можна сказати, зараз на випробувальному терміні. Ідемо, — киває вона на скляні двері, і ми разом входимо до прохолодного холу медичного центру.

Тут таж сама стерильна чистота і глянець. Мені потрібно в реєстратуру, хоча тут це, скоріше, ресепшн — стильна стійка з дівчатами-адміністраторами, які привітно всміхаються.

— Полю, я піду, — поспішає Оленка і додає, понизивши голос: — Давай не показувати, що ми знайомі. У нас всі схиблені на конфіденційності. А після зміни можемо зустрітися, побалакати.

Згідно киваю і прямую до адміністраторів. Конфіденційність — це те, що мені потрібно. Я попередньо підписала цілий пакет документів, на це пішло півдня. І одним із перших було саме зобов'язання про нерозголошення

Оформляю картку та йду до кабінету лікаря. Єрмакова мені подобається, її підхід такий самий, як і у психолога, з яким я почала працювати: всі процедури, які потрібно пройти — лише рядове рутинне обстеження. І будь-які думки про передбачувану дитину від себе краще відганяти.

За результатами обстеження буде видно, чи я підійшла їм чи ні. Поки що нічого для мене незнайомого не відбувається — аналізи, ультразвукове дослідження, походи лікарями. Але тут це організовано так зручно, що я не відчуваю жодного дискомфорту.

В університеті розпочалася сесія, та графік відвідувань клініка повністю підлаштовує під мене. І скажу чесно, якби я справді потребувала їхніх послуг, про такий сервіс можна лише мріяти.

— Як тебе взяли на роботу, якщо ти ще не скінчила коледж? — Запитую Олену, втягуючи через трубочку молочний коктейль.

У мене зараз спеціальна дієта, не можна нічого кольорового. Помідори, морква, полуниця — під забороною, цитрусові теж. А мені, як на зло, страшенно хочеться апельсинів.

Ми зробили замовлення, а доки страви готуються, п'ємо молочні коктейлі. Оленка полуничний, я просто білий, без добавок. Дієта…

— Я вже ось скоро отримаю диплом, — жваво ділиться однокласниця. — Я у них проходила практику, і мене взяли на випробувальний термін. Якщо все буде нормально, отримаю диплом, і мене візьмуть у постійний штат. Спочатку я була на підхваті, ну сама знаєш, подай-принеси, розклади по поличках. Тепер уже в усе вникла, втягнулася, і з лікарем мені пощастило, Єрмакова норм тітка. Потрапила б якась видра, було б мені весело. Але я б і видру терпіла за таку зарплатню.

Уважно слухаю і не перебиваю. Моє завдання повернути розмову так, щоб Олена розповідала мені, а я слухала. Чим більше вона каже, тим краще і тим менше шансів у мене проговоритися.

Нам вдалося зустрітися тільки через кілька днів, якраз сьогодні я була записана на останню годину прийому доктора Єрмакової.

Ми зберігаємо режим таємності. Після прийому я дочекалася Харіну за воротами клініки, і ми вирушили до «Джанні» їсти пінцу з грушею та горгонзолою.

Тратторія «Джанні» підкорила мене італійською кухнею та демократичними цінами, а ще мені подобається, що там тиск робиться на здорову їжу.

— Чим тобі звичайна піца не догодила? — бурчить Оленка. — Я ось із баварськими ковбасками люблю.

Уявляю, скільки калорій у ковбасках, що лисніють жиром, і здригаюся. Модельний бізнес привчив рахувати калорії та постійно обмежувати себе в їжі. Тож баварськими ковбасками мене можна нагодувати хіба що під тортурами. Або під наркозом.

— Піцу роблять із пшеничного борошна, — пояснюю, — а в тісто для пінци додають ще соєву та рисову. Воно довше визріває, тому там менше глютену.

— Мені і з глютеном нормально, — відмахується Олена, — але й з грушею теж цікаво.

Я замовила салат з авокадо, печеними овочами та моцарелою, а вона – теплий салат із телятиною. Приносять страви, і в мене течуть слинки.

— З грушею так смачно! — Захоплено бубонить Оленка з набитим ротом. — Ніколи б не подумала!

— Я дуже люблю Італію, італійську кухню та італійську моду, — бубоню теж із набитим ротом.

Сама намагаюся не думати, що складись у мене все по-іншому, контракти з італійськими Будинками моди були б набагато більшою реальністю, ніж моє неправильне материнство.

Стоп, Поліно, ти заходиш на заборонену територію. Жодного материнства, це робота, за яку тобі платять гроші.