26-30

Розділ 26: Домашнє завдання: Хронікер

Настала черга Хронікера. Для людини, яка знаходила красу в уже створеному хаосі, завдання, що запропонував Майстер, було одночасно і спокусливим, і лякаючим. Воно вимагало перетнути фінальну межу.

«Ти — поет катастроф, — промовив Майстер, повільно обходячи Хронікера. — Ти знімаєш наслідки. Але ти ніколи не диригував оркестром. Ти лише слухав його музику. Час тобі взяти до рук диригентську паличку».

Завдання було нахабним, але водночас витонченим у своїй прорахованості.

«Ти створиш подію. Не трагедію. Нам не потрібні жертви, це вульгарно. Ти створиш інцидент. Дрібну дорожньо-транспортну пригоду. "Паровозик", як їх називають. Тобі потрібно буде лише дати перший поштовх, створити причину. А потім, коли хаос народиться, ти, як його батько, маєш першим зафіксувати його на плівку. Ти будеш не просто репортером на місці події. Ти будеш її деміургом».

В очах Хронікера з'явився хижий, азартний блиск. Роками він приїздив на чужі трагедії. Створити власну, хай і маленьку, — це була мрія.

Підготовка зайняла кілька днів. Хронікер не був дурнем, він розумів, що його не повинні побачити. Він обрав ідеальне місце: ділянка дороги за містом, після сліпого повороту, де водії зазвичай скидають швидкість. Узбіччя там густо заросло кущами — ідеальне укриття. Він вирахував час: близько п'ятої вечора, коли сонце вже починає сідати, створюючи довгі тіні і сліпучі відблиски на лобовому склі.

Інструмент для провокації був обраний з особливим цинізмом. В дитячому магазині він купив велику, напрочуд реалістичну плюшеву іграшку — єнота. З великими, сумними скляними очима і пухнастим смугастим хвостом. Ідеальний кандидат на роль безневинної жертви.

У призначений день він уже сидів у своїй засідці в кущах. Фотоапарат, стара "Лейка", подарована Майстром, лежав напоготові. Серце калатало від передчуття. Він відчував себе снайпером, що чекає на свою ціль.

Він пропустив кілька машин. Шукав потрібний момент, потрібну комбінацію. І ось вона з'явилася. Досить дорога, блискуча іномарка, яку вела жінка, — Хронікер інстинктивно відчував, що вона буде більш схильна до різкого гальмування заради "тварини". А позаду неї, не дотримуючись дистанції, їхав старий, побитий фургончик. Ідеальна пара.

Коли перша машина виїхала з-за повороту, Хронікер розмахнувся і щосили кинув плюшевого єнота на дорогу.

Іграшка впала прямо перед капотом.

Все сталося саме так, як він розрахував. Жінка вдарила по гальмах. Пролунав різкий, пронизливий вереск гальм. Її машину повело трохи вбік. Водій фургончика, що явно не чекав такої різкої зупинки, не встиг зреагувати.

БУМ!

Звук був не гучним, радше глухим і "соковитим". Метал зім'явся об метал.

І перш ніж водії встигли отямитися, Хронікер уже робив свою роботу. Клац. Клац. Клац. Він знімав ще до того, як стихла луна від удару.

Ось ідеальний кадр: розгублене, розлючене обличчя жінки у дзеркалі заднього виду.
Ось інший: водій фургончика вилазить з кабіни, тримаючись за голову.
І найкращий: плюшевий єнот лежить на узбіччі, куди його відкинуло ударом. Його скляне око байдуже дивиться на результат його "самогубства". Він виглядав як справжня, невинна жертва, що стала причиною людської дурості.

Поки водії почали кричати один на одного, викликати поліцію, Хронікер, невидимий у своїх кущах, знімав далі. Він фіксував народження конфлікту, діалоги, жести, появу перших роззяв. Він був не просто свідком. Він був автором цієї п'єси. І вона була чудовою.

Коли він зробив достатньо знімків, він так само непомітно зник, залишивши своїх акторів розбиратися з наслідками його режисерського дебюту. Він відчував небувале піднесення. Це була чиста, нічим не затьмарена творчість.

На зустрічі Клубу він знову влаштував виставку. Цього разу це була серія фотографій, що розповідала цілу історію: від першого моменту удару до приїзду поліції. Він розвісив їх у хронологічному порядку.

«Народження хаосу. Картина перша», — з гордістю оголосив він.

Центральним експонатом була велика фотографія єнота на узбіччі. Вона була сповнена чорного, цинічного гумору.

Майстер довго стояв перед цією фотографією, ледь помітно посміхаючись.

«Браво, Хронікере, — сказав він, повертаючись до групи. — Ти перестав чекати, поки світ подарує тобі шедевр. Ти створив його сам. Ти взяв наймиліше створіння і перетворив його на детонатор. Це великий урок для всіх нас. Не чекайте натхнення. Не чекайте нагоди. Якщо вам потрібен хаос для вашої картини... візьміть і створіть його. Навіть якщо для цього доведеться вбити плюшевого єнота».

Розділ 27: Тонкий лід

Минув місяць. Домашні завдання стали для членів Клубу новою рутиною. Вони виконували їх з усе більшою впевненістю та майстерністю. Спостерігач перетворив життя трьох родин на тихий параноїдальний кошмар. Хронікер став майстром дрібних диверсій, створюючи свої сюжети з філігранною точністю. Вони почали почуватися невразливими, богами у своєму маленькому світі, захищеними стінами маєтку та мудрістю Майстра.

Але, як відомо, саме впевненість змушує ступати на найтонший лід.

Близнючки, сп'янілі успіхом свого перформансу в готелі, прагнули більшого. Чекати на завдання Майстра їм здавалося нудним. Вони самі розробили свій наступний вихід, представивши його Клубу як досконалий план. Це мало відбутися на закритій вечірці з нагоди відкриття модної галереї сучасного мистецтва. Їхня ідея полягала в тому, щоб самим стати експонатами.

Вони планували непомітно проникнути до одного із залів, де виставлялися провокативні скульптури, і зайняти місця на двох порожніх білих постаментах, імітуючи воскові фігури. Це був їхній світ, їхня територія. Вони були впевнені в успіху.

Майстер вислухав їх, і в його очах промайнула тінь сумніву, але він кивнув. «Сміливість — це двигун мистецтва. Дійте».

Вечірка гула, як розтривожений вулик. Повітря було сповнене запаху дорогих парфумів та шампанського. Близько опівночі, коли увага гостей була прикута до аукціону, Анна та Марія, скориставшись заздалегідь продуманим планом, прослизнули до напівтемного залу під назвою «Анатомія бажання».