1. «Передчуття в півтемряві»

Коли небо над селом Шпилі поступово потемніло, біля старого хліва зібралася незвична тиша. Місяць тільки-но визирнув за край лісу, легенько торкнувшись своїм сріблом обшарпаних дощок. Повітря було насичене вологим ароматом сіна та прохолодою ночі, в якій відчувався відтінок невимовної тривоги.

— Я обійшов уже три сторони хліва, — шепотів Бублик, притулившись до стіни. — І думав: нічого не змінюється. А тепер… — він узяв паузу й подивився в завішені тканиною віконниці.
— У-у-гу, — каркнула Софія, злітаючи на балку. — У повітрі ніби застигли затяжні удари серця.

Пампух тихо нишпорив у кутах хліва:

— Зазвичай тут пахне лише сеном і відром, — бурмотів він. — А тепер… відчуваю присмак холоду.

Галя стояла осторонь, великою плямистою фігурою в сутінках. Її очі, зазвичай спокійні й мудрі, тепер розширилися від неспокою. Хвіст нервово бив по землі, як барабанні дрібки.

— МУ-У… — лунав її низький голос. — Всередині мене ніби завмерло щось велике. Я відчуваю, як земля під копитами злегка тремтить, і чую невидимі кроки десь за стіною.

Ліза вискочила з-під стіжка сіна, лапки її тремтіли:

— Я помітила дивний промінь світла під дверима, — прошипіла вона. — Невеликий блиск — ніби шматочок скла або мотузка, яка якось заграла.

Пломбір із Верхньої Пампухівки притиснув ніс до ґрунту:

— Гав-гав! — підтвердив він, відводячи погляд до темного кута біля колоди. — Там пахне воском і старою свічкою, хоча жодної свічки тут не було.

Галя глибоко вдихнула, і тоненькі внутрішні клопоти прокотилися її великими легенями. Вона невпевнено переступила, випустивши тихий стогін:

— МУ-У… — додала вона. — Мені сниться, що завтра ранком хлів буде не таким, як завжди.

Бублик скоса поглянув на корову:

— Твоє передчуття вагоміше за будь-які сліди, — промуркотів він. — Якщо ти відчуваєш небезпеку, маємо бути готовими.

Софія змахнула крилами:

— Я постою на даху, охороняючи край, — сказала вона. — Будь-який шурхіт я вловлю першою.

Пампух витер лапу об хвіст:

— А я потурбуюся, щоб ніхто не прокрався непоміченим, — промурмотів він.

Галя знову тихо стогоне:

— МУ-У… — і в цьому «му-у» зливалися тривога, рішучість і надія. — Зранку я покажу вам те, що побачила уві сні.

Місяць ковзнув за хмарку, і ніч обійняла команду детективів. Попереду була довга ніч спостережень і уявлень, а зранку звичайний світанок села Шпилі зіллється з особливою пригодою — бо навіть земля під копитами Галини шепоче, що наближається щось велике.