Розділ 4

У житті завжди важливо знати, коли настав час іти.

Алан Рікман.

Любі читачі! Цей розділ містить нагадування про фізичне насильство, читайте з обережністю.

Ми спускалися в підземелля. Він тягнув мене по вінтових сходах вниз, сильно стискаючи зап'ястя. За його широким кроком мені, з моїм коротким зростом, доводилося майже летіти. Він завів мене в свій кабінет, і не встигла я навіть оглянутися, як він швирнув мене на дерев'яний стілець. Я боляче вдарилася ліктем у край стільця і від болю стисла зуби. Він дістав свою паличку та спрямував її на мене. Легіліменція. Він навіть не поворухнув паличкою, щоб активувати закляття, а вже пробував добратися до моїх спогадів. Опиратися було важко, він був майстром у цьому ділі, проте копався в моїй голові, наче у себе вдома. Від цього голова розколювалася. Я знала, що таке може колись трапитися, тому по ночах практикувалася як могла. Він не міг добратися до всіх моїх спогадів, проте одне йому точно вдалося побачити...

***

Я повернулася зі школи додому, радіючи тому, що отримала четвірку з іноземної мови (по п'ятибальній системі). У будинку було тихо, я роззулася та пішла на кухню. Там сидів тато, випиваючи алкоголь зі своїм другом. Я засмутилася, так як знала, що ввечері мама влаштує скандал і піде з дому. Батько звернувся до мене:

- Що сьогодні отримала?

- Уявляєш, я змогла отримати четвірку з іноземної мови!

Радісно я розповіла йому це. Проте не ту реакцію я хотіла отримати. Лице батька відразу змінилося, очі стали злими, брови насупилися, а губи склалися в пряму лінію. Він схопив мене за руку, підвів до столу, взяв звідти гострий ніж, яким мама шинкувала овочі, та провів декілька разів мені по зап'ясті. По моїй маленькій тоненькій руці хлинула кров. Я почала плакати, на що батько у відповідь взяв пляшку з алкоголем та вилив мені на руку, промовляючи:

- Могла б і краще. В інший раз знатимеш, як приносити погані оцінки додому!

Відчувши, як спирт почав опікати порізи на руках, я почала вищати. Я заливалася в істериці, сидячи на холодній підлозі, коли ці двоє просто посміхалися. Згодом ці крики почали набридати батькові, і він почав кричати на мене:

- Йди звідси геть. І якщо не заспокоїшся, я ще додам!

Він вишвирнув мене за двері, кинувши в лице рушник.

***

Снейп поволі опускав паличку. Я, важко дихаючи, глянула на нього. Він був у нерозумінні, не знав, звідки в мене ці спогади, проте вагався недовго і знову підняв паличку. Знову ці нестерпні болі. Северус намагався дібратися навіть до самих непримітних спогадів, проте я не дозволяла йому побачити хоч щось. Не знаю, скільки часу ми провели в тому підземеллі, але мені здавалося, що ми там вже декілька днів. Перед очима почало плисти. Дихання було збите. Снейп зрозумів, що я вже на межі, тому опустив паличку та почав підходити до мене, проте було вже пізно. Я знепритомніла.

Прокинулася я вже у себе в ліжку. На годиннику був полудень. Я піднялася та сіла на ліжку. Глянувши на тумбочку, яка стояла біля ліжка, побачила пляшечку зілля, а під нею записку. Я акуратно витягла складений папірець та прочитала:

"Випий, якщо буде боліти голова, тільки після прийому їжі. На склянку води дай чотири краплі еліксиру.

P.S. Северус Снейп"

Цей витончений почерк можна було відрізнити з тисячі. Я відклала записку на тумбу і встала з ліжка. Я переодяглася в інший одяг: одягла довгу спідницю, теплий светр, сорочку під нього і зав'язала краватку, яка була головним елементом форми. Після вчорашнього я була бліда, як стіна, тому нанесла трохи червоної помади. Виходячи з кімнати, я взяла з собою зілля і попрямувала в їдальню, де якраз був обід. У залі було багато учнів та вчителів, в тому числі й Снейп, які обідали. Сівши за стіл, я відчула неймовірний аромат картоплі і відбивних. Я не їла зі вчорашнього ранку, тому була голодна, як чорт. Еліксир я розвела у склянці апельсинового соку, яким запивала сухе печиво. Зілля і справді швидко допомогло. Біль, який мучив мене, почав слабшати та потроху зникати. Я вже думала йти до себе в кімнату, як тут біля виходу з Великої зали мене підловив Снейп.

- Сьогодні ввечері у мене в кабінеті.

- Будете знову мене мучити? - іронічно відказала я, вигнувши кінчик губи.

- Побачимо.

Після цього їдкого слова "Побачимо" він зник у коридорі. Я важко видихнула і пішла в дівочий туалет розповісти останні новини своїй подрузі. Прийшовши туди, я сіла на підлогу, опираючись спиною в стіну, та чекала на Мірту.

- Ну як там у тебе на любовному фронті? - прохихикала вона.

- Краще не питай. Він вчора мучив мене цілий день.

- Бачу, вигляд у тебе кепський. А що ти вже накоїла?

Мірта загорілася цікавістю. Таких речей я їй ще ніколи не говорила. Ніколи не дозволяла собі скиглити. Проте мені потрібно було розповісти їй про події, які трапилися зі мною за день.

- Мені потрібно стати на сторону Волдеморта, Мірта. Я запропонувала Дамблдору стати його шпигуном, і він погодився. Вчора Снейп намагався пробратися мені в голову, щоб вияснити, що я затіяла. Він мучив мене на тому кріслі цілий день, так нічого й не знайшовши. А сьогодні під час обіду сказав, що я маю явитися в його кабінет увечері. Божевілля якесь!

- Зачекай, що? - Мірта вигукнула та стала напроти мене. - Ти станеш на сторону того, кого не можна називати? Ти зовсім здуріла!

- Зрозумій, мені необхідно стати на його сторону. Я мушу виконати свій обов'язок.

- Маргарет, з яких пір врятувати Северуса - це твій обов'язок?

Я затихла. Я так сильно прониклася відчуттями до Северуса, що вже не пам'ятала, коли останній раз тратила час на себе. Потрапивши сюди, я постійно навчалася та видумувала плани для його спасіння. Я не заводила друзів, не відпочивала і навіть не ходила на прогулянки. Я часто пропускала прийоми їжі, не висипалася, засиджуючись допізна в бібліотеці. Я зовсім запустила себе.

- Я йшла до цього дуже довго, а ти зараз пропонуєш просто все кинути. Я не здамся на половині шляху!