Розділ 3

Справжній успіх - це коли ти можеш дивитися назад і сказати, що зробив щось значне для інших.

Алан Рікман.

Я стояла на астрономічній вежі, відчуваючи, як грудень наближається, а з ним і перший сніг. Сонце вже впало за горизонт, розкриваючи переді мною чисте зоряне небо. Над Гогвортсом завжди було таке чисте небо, що іноді можна було побачити навіть комети. Оскільки сьогодні неділя, я змогла одягнути щось інше, крім шкільної форми. Мені вдалося вдягнути бежевий костюм з широкими штанами та чорну сорочку, яку я запхнула в штани. Поверх усього цього я накинула зимову мантію з каптуром, краї якої були обшиті пухом.

Після того як я дізналася про смерть батьків минуло вже п'ять років. Це стало першим місцем, куди я прибігла. Ніч... Безсонна, наповнена сльозами від болю втрати близьких. Цей біль розриває тебе на шматки, нікому не потрібні. Я лежала на підлозі скрутившись і задихаючись від болю молила всіх щоб це була не правда. Ніч, яку я ніколи не забуду. Я все ще пам'ятаю, як сиділа на краю башні і спостерігала за сходом сонця.

Лише один місяць, а я так прив'язалася. Божевілля.

На наступний день всі в Гогвортсі говорили про це.

Хто б не чув? Звісно ж, всі! Відома на весь світ пара раптом була вбита. Цікавий заголовок ранкової газети, чи не так?

Ці новини принесли мені багато болю, але і зробили користь. Тепер мені не приходилося придумувати тупі відмазки на рахунок того, чому я не хочу ні з ким дружити. Всі боялися до мене підходити, не хотіли мене зайвий раз турбувати. Навіть сам Северус не говорив мені ні слова, коли я не виконувала домашні завдання.

Після важкої ночі я зрозуміла, що мені слід поговорити з Дамблдором. На рахунок того, що робити далі, що мене чекає і хто врешті решті їх вбив. Дамблдор розповів, що жити та навчатися я буду так, як і всі інші, а на канікули повертатимусь додому, де дворецький заправляє всіма справами. Опікунство наді мною візьме школа. Грошей моєї сім'ї вистачить мені до самої смерті. А в навчальний час я мушитиму вчитися, як і всі інші, без винятків. Я пробувала дізнатися, хто вбив батьків, проте ніхто не говорив. Це міг бути будь-хто. У моїх батьків було багато ворогів з-за зависті. Було багато варіантів про вбивцю, проте ніхто не говорив мені правду. Йшли місяці, а ніякого прогресу в ділі не було, вбивцю не могли знайти, тому в міністерстві діло і прикрили.

Поки я була погружена в роздуми, пішов перший сніг. Темні двори Гогвортсу стали ще темнішими. Білий лапатий сніг почав застеляти землю, а діти почали відчиняти вікна, щоб подивитися на сніг. Я простягла руку, і на кінчик мого пальця впала маленька сніжинка, яка того ж моменту розтанула. Постоявши ще трохи й помилувавшись краєвидом, я повернулася назад до підземелля.

Взимку там було так само холодно, як і на дворі, тому повечорам всі сиділи біля каміну в вітальні. Заради свого затишку слизеринці з першого курсу знали, як можна нагріти кімнату або як зробити рукавички, які завжди теплі. Підземелля було дуже великим. Безліч коридорів, кімнат та потаємних дверей. І за однією з цих потаємних дверей була моя схованка, де я навчалася ночами, проводила досліди та шукала способи, як допомогти Северусу. Оминувши гостину, я підійшла до стіни, видвінула декілька кірпічиків і передімною відчинилася прохід. Я запалила світло на кінчику палички та увійшла в середину. Прохід за мною тут же зачинився. Я пройшла декілька кроків і змогла опинитися в великій залі. Це була велика, темна дерев'яна бібліотека з високими книжковими полицями, на яких розташовані безліч книг. Великий люстер висів зі стелі, освітлюючи приміщення теплим світлом. У центрі розташований елегантний дерев'яний стіл з класичною лампою та різними предметами. Навколо столу розташовані м'які крісла, а на підлозі лежить вишуканий килим. В кімнаті був невеликий безлад. На столі було купа паперів, смітник був переповнений, а з люстри висіла павутина.

Я пройшла глибше в кімнату, скинула з себе мантію і повісила її на гачок, що висів на стіні. Відчувши раптову прохолоду, я наложила закляття на кімнату, яка тут же нагрілася.

- Так, значно, краще.

Я взяла банку з кормом з полиці і підійшла до клітки з Айрою. За ці п'ять років вона значно постаріла, шерсть стала значно жорсткішою, а оченята мутнішими. Вона понюхала мою руку та прийнялася їсти корм. Я посміхнулася та сіла за стіл. За цей час я прочитала багато книжок про медицину і не тільки. Виявилося, що способів врятувати його майже немає. Загоїти рану - це одне, а знайти протиотруту - інше. Отруту Василівка можна знешкодити сльозами фенікса. Це вже доведено, а яку ж можна знайти протиотруту для Нагайни? В одній книзі по медицині я вичитала, що змії бояться речовини, яка виступає головним інгредієнтом. Проте виникає ще одне запитання: як знайти цю речовину?

- Невже... Ні, ні, Маргарет, навіть не думай, ти не можеш. Ти цього не зробиш! - заперечувала я собі, навіть боячись уявити це.

Я відкинулась на м'яку спинку крісла, важко видихнула і склала руки на грудях.

- А куди ти дінешся? Іншого варіанту немає.

Я не хотіла пригнічувати себе, тому вирішила прийняти вану у купальні для дівчаток. Я покинула свою схованку і попрямувала до кімнати, де зазвичай ночую. Взяла змінний одяг, полотенце та попрямувала до купальні. Там було затишно та тепло, на відміну від коридорів. Гарячий пар остеляв усю кімнату. З викарбуваних кранів хлинула вода, а русалки на вікнах ожили. Я звільнила вільний одяг і опустилася в теплу рум'яну воду. Потроху вона розслабила моє тіло і дозволяла на деяку мить втекти від цих всіх проблем.

Раптом звідки не взялася, з'явилася Мірта. Вона засміялася та примостилася біля мене.

- Ти знову тут на одинці? - запитала мене Мірта писклявим голосом.

- Так, я знову сама. Ти щось знайшла?

- Зовсім нічого. Ніхто не хоче говорити про Волдеморта. Ніхто не хоче вірити в те, що він повернувся.

- Як іронічно, - посміхнулася я та продовжила. - А ти то мені віриш?