Розділ 2

"Життя занадто коротке, щоб витрачати його на те, що не викликає у тебе пристрасті."

Алан Рікман

Я зі своєю сім'єю снідала в обідній залі. З того часу, як я стала їхньою дитиною, минув місяць, і завтра я вже мала покидати їх. За цей місяць вони стали мені як справжньою сім'єю. В реальному світі я рано лишилася без батьків, тому їх тепло розтопило мені душу, і я змогла знову відчути себе коханою. Я дізналася багато чого про них. Наприклад, вони були впливовими людьми і були відомі так само, як і сам Волондеморт. Обоє вони навчалися на факультеті Слизерену. Батько мав алергію на яблука. Вони були однолітками, і мама мала багато залицяльників до батька. Також, стало багато чого відомо і про мене саму. Я мала слабкий імунітет, тому часто сиділа дома, не виходячи на вулицю. Я любила багато базікати, так само, як і батько. Я мала алергію на яблука, любила книжки,та я не могла обійтися без винограду.

Я взяла свою паличку та за допомогою закляття левітації знайшла сіль. Цю паличку я отримала з важкими зусиллями. Як згадаю...

Я зі своєю мамою завітала до крамниці Олівантера. Продавець люб'язно привітав нас у своїй крамниці.

-Ооо, кого я бачу! А я то думав, коли ви прийдете,Маргарет Шакган. Зачекайте тут, я зараз принесу вашу паличку,- він пробігся по поличках і приніс мені коробочку. -Ось, тримайте.

Я змахнула паличкою, проте відразу пошкудувала, що чипала її. В магазині розбилася ваза. Господар забрав паличку з моїх рук і упакував її назад.

-Дуже дивно, я думав, ця паличка вам підійде, - сказав господар крамниці та пішов далі по полицях, шукаючи потрібну паличку.

Він кожного разу приносив нам нову паличку, проте жодна не підходила. Я рознесла вже півкрамниці, розбила вази, скло, розгромила архів, проте нічого. Моя мама вже втомилася стояти біля мене, тому присіла на диванчик, що стояв в кутку магазину. Я пробула там пів дня, перепробувала безліч паличок, проте жодна мене не обрала. Олевантер вже сумнівався в тому, що я чарівниця, проте, трохи подумавши, запропонував мені останню паличку в його крамниці. Я взмахнула нею, і у мене в вухах заграла прекрасна мелодія.

-Дивовижно... як таке може бути?

-Щось не так, пане Олевантер?

-Маргарет, ви обрана. Ця паличка вас вибрала. Вона може виконувати неймовірні речі. Це паличка Лети Лестранж. Після її смерті паличка не хотіла нікого вибирати, тому я і відклав її подалі. Господаря цій паличці ніхто не міг знайти протягом сотні літ. Багато людей намагалося підкорити її різними способами, проте нічого не вийшло. І тут ви змогли легко її отримати!

-Он як...

Я покрутила паличку в руці, дозволяючи собі краще її роздивитися. Чорний колір, ззаду прикріплений самоцвіт, від якого тягнулися дві гілочки, обплітаючи паличку аж до самого кінчика. Неймовірно гарна паличка. У Лети Лестранж дійсно гарний смак. Не дивно, що багато людей прагнули підкорити її.

-Можете розповісти, яка в неї серцевина?

-Так, звичайно. Серцевиною є серцева жила дракона. Це одна з найсильніших паличок у світі. Будьте обережні з нею.

-Зрозуміло, дякую за інформацію.

Після розрахунку за паличку ми з мамою нарешті змогли покинути напівзруйновану крамницю.

Після отримання своєї першої палички я навчилася декільком простим заклинанням для побуту. Я з легкістю могла нагріти свою кімнату або знайти потрібний мені предмет. Цілий місяць я провела за книжками, вивчаючи змій та їхні отрути. Я повинна була навчитися багатьом речам, щоб врятувати Северуса.

-Люба, твої навички значно покращилися, -мовила мама, пережовуючи їжу.

-Дякую.

До нового навчального року батьки зібрали мене повністю. Вони купили різні книги та посібники, придбали форму, портфель, пера та чорнила. А батько подарував мені білого тхорика як тваринку для навчання. Вона мені одразу нагадала Малфоя, тому в крамниці я намагалася стримати свій сміх. "Думаю, що після того, як Малфоя перетворять на хорька, він мене зненавидить." Проте мені було байдуже. Моєю задачею був не Драко, а Северус. Доївши свій сніданок, я попрощалася з батьками і пішла до кімнати.

Я й досі не змогла звикнути до картин, які були в коридорі, тому кожного разу намагалася не звертати на них великої уваги. Звикати мені доведеться ще до багатьох речей, і дізнатися є ще багато чого. Одне з питань - "як я сюди потрапила?" І це мені ще належало дізнатися.

Я увійшла до кімнати, яку трохи змінила за цей місяць. На стінах тепер були розвішені різні заклинання та рецепти зіллєваріння. Штори завжди були зашторені, так що жоден промінь сонця не міг потрапити до кімнати. Стіл був завалений не тільки книжками, але й свічками. Деякі з них використовували вже доволі довго, тому горіли погано. Ліжко завжди було розтеленим. Я пройшла далі до кімнати та всілася на стілець, обпершись на його спинку.

-Уявити тільки, що зараз десь на Алеї Діаґон блукають Гаррі з Геґрідом, не знаючи навіть, що їх чекає.

Я перевела погляд від записів до валізи, яку ще потрібно було зібрати. Важко зітхнувши, я нарешті почала її збирати.

-Так, спочатку одяг. - Я поклала туди декілька кофтинок на холодніший сезон, декілька пар штанів, піжаму та білизну.

-Далі книги. - Їх я поскладала в стопки та перев'язала мотузкою.

-Так, що там далі по списку?

Я й не думала, що збирання валізи займе в мене стільки часу. Я тричі передивилася, чи все на місці, перед тим як закрити її. Глянувши на годинник, я зрозуміла, що зараз лише друга година. Тому, не довго думаючи, я пішла на прогулянку. Моя сім'я була з аристократичного роду, тому мала багато приватних територій, таких як ліси або поля. Трохи відійшовши від маєтку, я опинилася на полі. Воно було вкрите білими та синіми квітами, що гармонійно поєднувалися між собою. Попереду виднівся густий ліс, а яскраве сонце, яке не було характерним для кінця літа, ще стояло над землею, а туман потроху осідав на галявині.