Розділ 1

Можливо, було б краще залишити кілька точок на карті недослідженими. Нехай світ зберігає дещицю своєї магії.

Ренсон Ріггз

Ця історія розпочнеться із звичайного, непомітного вечора...

Мені було сімнадцять, коли я знову дивилася улюблену частину "Гаррі Поттера" - "В'язень з Азкабану". Можливо, через мій статус поттероманки це був один із способів відволіктися, зануритися у магічний світ, де я відчувала себе частиною цієї казки. В цьому світі все було можливим: магія, чудеса, таємниці, від яких захоплює дух. Але магія для мене — це було більше, ніж просто дитяча віра у чудеса. Це було моє втеча від реальності, від світу, де я залишалась однією серед людей, яких не могла зрозуміти.

Моя душа завжди прагнула до чогось вищого, до чогось, що виходить за межі буденності. Особливо через одну людину — таємничого й незбагненного Северуса Снейпа. Чорні очі, що здавалися віконцем у світ загадок, притягували мене, немов чари, на які я не мала відповіді. Його погляд був холодним, але в ньому ховалася така глибина, яка могла поглинути тебе цілком, змусити відчувати себе частиною чогось більшого. Його бліда шкіра була наче магічний пергамент, що приховував тисячі таємниць, а високий зріст, майже приземлені рухи й усмішка, що була більш схожа на тінь, робили його ще більш загадковим. Він був як тінь, що ковзає між світлом і темрявою, не дозволяючи світу повністю його зрозуміти.

Я уявляла, як він з'являється з тіні коридорів Хогвартсу, йде тихо, наче кішка, вільний, таємничий, прихований від поглядів і захоплений у власний світ. Я захоплювалася кожним його словом, кожним рухом, коли він вказував на когось на уроці, чи коли його голос, холодний і спокійний, звучав у тиші. Це було більше, ніж просто обожнювання — це була надія на розуміння, прагнення торкнутися до чогось такого ж загадкового і глибокого, як і його душа.

Ця моя прихильність, чи навіть обожнювання, була міцною й нездоланною. Дивлячись на нього, я бачила не просто вчителя з суворим обличчям і холодним поглядом, а людину, яка готова віддати своє життя заради ідеї, заради добра. Я відчувала, що в ньому є не лише темна сторона, яку він приховує, але й інша — глибока, вразлива, прихована від усіх. Я мріяла побачити його в іншому світлі, зрозуміти його душу й, можливо, розгадати його таємниці. Я могла уявити, як він відкривається переді мною, як світить таємне світло в темряві.

Цієї ночі, дивлячись фільм до півночі, я відчула, як тяжка втома огортає мене, й, відклала ноутбук на приліжкову тумбу, вимкнула світло й, загорнувшись у ковдру, занурилася в сон. Це була ще одна ніч, коли я вирушала в світ своїх думок, мрій та фантазій, де навіть найбільші загадки здавалися розв'язуваними. Та цього разу щось було інакше. Прокинулася я під теплий, м'який голос, який я ніколи раніше не чула. Він звучав так ніжно, майже на межі між сном і реальністю, і я не могла зрозуміти, чи це частина мого сну, чи реальність, яка знову обплутала мене.

— Люба, прокидайся, час снідати, —  ніжно мовила жінка, якій, певно, було не більше тридцяти років

Жінка, яка прокинула мене, мала вигляд якоїсь казкової істоти — її довга сукня ніжно спадала, обвиваючи її постать, мов квітка, що розцвіла з темного, загадкового лісу. Тонка тканина мерехтіла при кожному її русі, і здавалось, що вона тане у повітрі, немов частина самого світу навколо. Волосся її — руде з каштановим відтінком, — було зібране у витончену зачіску, яка мала якийсь класичний вигляд, але з якоюсь підкресленою простотою, що надавала їй величі. Зелені очі, наче дві безкраї лісові озера, дивилися на мене з таким відтінком таємниці, який можна було відчути в кожному її слові.

— Хто ви, міс? І що я тут роблю? —  я вимовила ці слова з дивуванням і тривогою в голосі, бо вже давно не відчувала себе настільки заплутано в такій чарівній атмосфері.

Вона злегка нахилила голову, на її обличчі було відчутне співчуття, але водночас і певне розчарування, ніби моя реакція була занадто звичайною для цього світу.

— Маргарет, температури в тебе немає, —  сказала вона, якось злегка сміючись. Її голос був м'яким, але в ньому все одно була якась незрозуміла сила. — Сонце, не жартуй так. Одягайся і спускайся снідати, батько на тебе чекає.

Слова "батько на тебе чекає" впали на мене, як громи серед ясного неба. Тільки зараз я почала усвідомлювати, що те, що я бачила навколо, було не просто сном або галюцинацією. Це була реальність, і я повинна була зрозуміти, де я і чому тут опинилася.

Як тільки вона вийшла, я спробувала оглянути кімнату, де я прокинулася. Простора, світла — на перший погляд, вона виглядала як звичайна спальна кімната, але в цьому було щось дуже незвичне. Біле ліжко, яке здавалося казковим завдяки бездоганно білим простирадлам, що спокійно лежали на матраці. В кутку стояв письмовий стіл, на якому були акуратно розкладені книги й зошити, наче все тут призначене для когось, хто любить порядок і спокій. Але що найбільше мене здивувало — дзеркало. На стіні було велике дзеркало з золотими обрамленнями, і, коли я на нього поглянула, то побачила себе.

Моя відображена постать була зовсім не та, що я звикла бачити в дзеркалі. Моя шкіра була гладкою й бездоганно рум'яною, а волосся темне й доглянуте, наче тільки що вийшла з салону. Але найбільше мене вразило те, як я виглядала молодшою, мабуть, років на п'ять чи навіть більше. Мої очі, великі й здивовані, блищали від збентеження.

— Невже це я? —  я ледь чула свій голос, що вимовляв це питання. Лише зараз я почала відчувати, що щось тут не так. Це не було простою зміною в зовнішньому вигляді, це було якось надто реалістично і занадто інтенсивно, щоб бути простим сном.

В моїй голові почали формуватися лише ще більше питань. "Де я? Хто ця жінка? Хто цей чоловік, якого вона згадала як мого батька?" У розпачі я схопила перше-ліпше плаття, яке побачила, і вийшла з кімнати.

Коридор, в який я потрапила, був надзвичайно просторий і блідо-білий, з багатьма картинами, що прикрашали стіни. І, на диво, ці картини... вони не були просто картинами. На них були зображені люди, і кожна з цих картин жила: їхні обличчя рухалися, вони привітно кивали головами, і навіть промовляли якісь привітні слова. Це був справжній шок для мене. Ще кілька разів я пробувала переконати себе, що це лише галюцинація, але коли я відчула твердий холод у своїх руках, а всі звуки навколо стали неймовірно чіткими, я зрозуміла, що все це — реальність.