Розділ V На допиті

25 серпня 2020 року

кімната для допитів,

поліцейський відділок № 3

Голосіївського району м. Києва

Два молоді офіцери поліції зайшли у кімнату для допитів, де вже знаходився Михайло Тронкін, відомий у вузьких колах як Міша Англієць, тому що любив вишукано одягнутись. Перевагу він віддавав класичним костюмам, зшитим по спецзамовленню. Ось і сьогодні на ньому був елегантний костюм у сіру клітинку та біла сорочка. Це був вже другий допит, на першому Михайло Тронкін відмовчувався, але тепер поліціянти сподівалися, що він в усьому зізнається, адже в них на руках були свідчення спільниці Тронкіна, пані Інеси Яснопольської, яка вже дала свідчення в поліції. Саме це і було тузом у рукаві поліцейських.

- Добрий день! – привітались молоді чоловіки з підозрюваним.

- Для когось може він і добрий, але явно не для мене,- замість привітання відповів Міша.

- Хм…Пане Михайле, розкажіть, будь ласка, про все по порядку,- попрохав офіцер поліції, який був на вигляд трохи старший за свого колегу. Звали його Сергій Орлов. Хоч був ще досить молодий, але мав великий потенціал стати класним поліцейським.

- А що розказувати? Я нічого не знаю,- сказав підозрюваний, нахабно посміхаючись в обличчя поліцейського.

- Та що Ви? А що Ви скажете про фотографії, на яких Ви передаєте хреста пані Яснопольській?- запитав другий поліціянт, Артем Кравець.

- Це все фотомонтаж,- впевнено сказав Міша Тронкін, переглянувши фотографії.

- Шматочок одягу, знайдений на місці злочину, співпадає з чорним плащем, знайденим у Вас вдома. До того ж на ньому є Ваші потожирові. То що, будемо і далі мовчати?- запитав перший поліцейський, нависаючи над Михайлом та дивлячись прямо у вічі.

- Все одно, ви ж розумієте, панове поліціянти, це все такі докази, що мій адвокат може мене відмазати,- самовпевнено сказав підозрюваний, картавлячи.

- Бачу, що з нервова система в Вас залізна, Михайле. Інші б давно у всьому зізнались, а Ви тримаєтесь. Не туди направли свою енергію та вміння,- промовив Сергій Орлов.

- А ти мене не лікуй. Як вже прожив своє життя, так прожив,- сказав зі злістю в голосі Тронкін.- В мене сестра-монашка, тому сподіваюсь замолить мої гріхи,- додав він, криво посміхаючись.

- Бачу смішно тобі, Міша, а твоїй сестрі – ні. Несолодко їй через тебе прийшлось,- гнівно сказав Сергій, перходячи на «ти».

- Я не хотів їй проблем, чесно,- сказав Михайло, дещо похнюпивши голову.- Ми все ж таки не чужі одне одному люди.

- Вірю. А ось тепер послухай- спільниця твоя, пані Інеса Яснопольська, уже в усьому зізналась і дала свідчення.

- От же стерво,- вилаявся Міша Англієць.

- Ось такі справи,- сказав Артем Кравець.- Ну, що, будете давати свідчення?

- Так,- відповів Михайло, добре подумавши.

- Тоді, ось тримай ручку, папір і пиши щиросердне зізнання у всьому скоєному. Думаю, що ти знаєш, це тобі зарахується при оголошенні терміну ув’язнення, - промовив Сергій Орлов до підозрюваного.

- Знаю звісно,- промовив підозрюваний.- Ви все одно від мене не відчепитесь. Тільки от що, сестру мою не чіпайте, вона тут не при чому. Це все Яснопольська зі своїм таємним братством і моя жадібність.

- Ми знаємо це. Не хвилюйся, Аннy ніхто не чіпатиме.

Тільки після цього Михайло взяв до рук ручку та повільно почав писати про події тієї страшної ночі. Було видно, що в ньому борються між собою бажання відмовчуватись та таки дати свідчення. Останнє бажання перемогло врешті-решт, і хвилин через 10 Міша простягнув Сергію папірець, всіяний дрібним не дуже розбірливим почерком.

За допитом спостерігали начальник відділку поліції Іван Олексійович Перебийніс та Арсен Наконечний, якому дозволили бути присутнім тут.

- Ну, що скажеш? Як тобі мої орли?- запитав з неприхованою гордістю Іван Перебийніс.

- Швидко вони його.

-Так, особливо Сергій молодець, має більше досвіду та потенціалу. Що ж до Артема, то він в нас не так давно. Швидко вчиться, молодець.

- Я задоволений, що цей покидьок розколовся. Правда не відразу, але все одно добре,- сказав Арсен, змінюючи тему розмови.

-Згоден з тобою, Арсене Івановичу. Пропоную випити по чашечці кави у мене в кабінеті, адже думаю, що тут вже нічого цікавого не відбудеться. Про результати ж розслідування я тобі розповім. Зателефонуй через кілька днів.

- Дякую, Іване Олексійовичу.

- Це я вам з В’ячеславом маю дякувати, розкрили майже всю справу. Молодці, хлопці. Так тримати!

- Слухаюсь,- пожартував Арсен.

Після цього співрозмовники рушили коридором до кабінету начальника поліції.

Тим часом в сусідній кімнаті сестра Агафія була на впізнанні голосу підозрюваного, запис якого їй дали прослухати. Після прослуховування трьох запропонованих записів чоловічих голосів, вона таки вказала на голос Михайла Тронкіна.

Всі результати допитів того ж дня передали Івану Олексійовичу, що, продивившись їх, задоволено посміхнувся собі у вуса - справу можна було передавати до суду.