Розділ III Детективне агенство «Діти Пінкертона»

16 серпня 2020 року,

детективне агенство,

Київ

Наступного дня Арсен Наконечний зі своїм помічником В’ячеславом Громовим, широкоплечим блондином з  яскравими блакитними очима тридцяти двох років, сиділи в детективному агенстві «Діти Пінкертона» та обговорювали обставини нової справи. Слід зазначити, що Слава мав шалений успіх у дівчат, але ще жодній не вдалося полонити його серце. Арсен цінував його професійні навики, адже В’ячеслав був колишнім спецназівцем, тому не раз ставав Візиру в пригоді. Сам же Арсен мав юридичну освіту та ліцензію адвоката, що дуже допомагало йому в роботі приватного детектива. До того ж молодий чоловік був педантичний і любив порядок у всьому.

Детективне агенство знаходилось в центрі міста, на вулиці Богдана Хмельницького, в невисокому будинку на першому поверсі. Всюди так і віяло історією, адже споруду було побудовано ще на початку XX століття. «Діти Пінкертона» існували вже 5 років та мали хорошу репутацію, тому в агенства було чимало клієнтів. За допомогою до Арсена і В’ячеслава звертались і заможні люди, і громадяни з більш скромним достатком.

- Отож, що ми маємо? Шматочок чорної тканини, відбитки пальців, які належать невідомій особі, фразу «Шляк би його трафив» і все,- констатував Арсен.

- Так, негусто,- промовив його помічник. – Гадаю, що тканина з плаща, в якому був той негідник.

- Я теж так думаю, Слав.

Раптом у двері постукали, і до кімнати заглянула молода дівчина з приємними рисами обличчя та довгим густим волоссям пшеничного кольору.

- Арсене Івановичу, можна? Я приготувала каву як Ви й просили,- запитала вона.

- Звісно, Світлано, заходь.

- Свєт, бачу ти і про круасан з шоколадом для не забула. Дякую, ти така уважн,!- промовив Слава, посміхаючись молодій особі на всі 32.

- Так, як же я могла забути про таке, В’ячеславе Олеговичу,- в тон йому відповіла дівчина.

- Все, Світланко, можеш іти,- промовив Арсен.- Не забудь доксерити мені ті документи, про які я говорив.

- Добре, Арсене Івановичу,- промовила секретарка та вийшла з кабінету, тихо зачинивши за собою двері.

- Не дівчина, а золото,- промовив Слава, дожовуючи свій круасан, і запиваючи все діло кавою.

Арсен мимохідь глянув на фото своєї сім’ї – дружини Галини та двох дітей, десятирічного Віталіка та трирічної Вікторії, і серце защемило від любові до них.

- …Ти взагалі мене чуєш, Арсене?- роздратовано запитав Слава.

- Вибач, задумався.

- Отож, слухай. А що як нам пройтись по антикварним магазинам та порозпитувати про хрест?

- Гарна ідея, В’ячеславе. Може розпочинати!

- Слухаюсь, босе!- пожартував помічник детектива.- Тоді бувай!- промовив Слава та вийшов з кімнати.

Зайшовши до свого кабінету, В’ячеслав швидко склав список усіх відомих антикварних магазинів в Києві, вийшло аж 11 штук. Він вирішив розпочати з найбільших та найвідоміших. Першим в списку значився магазин «Старовина». Взявши ключі від машини, Слава вийшов з кабінету, вирішивши з'їздити туди та розпитати власника і працівників. Магазин «Старовина» розташувався на вулиці Тампере на першому поверсі п’ятиповерхового будинку. Зайшовши всередину, Слава побачив безліч полиць, заставлених різними старовинними речами - підсвічниками, вазами, статуетками, книгами тощо. За прилавком стояв високий худий чоловік похилого віку із сивими скронями.

- Добрий день! – привітався він.- Мене звати Іван Сергійович, я власник цього магазину. Чим я можу бути корисний?

- Добрий день! Я до Вас у справі,- сказав Славко, показуючи посвідчення приватного детектива.

- Слухаю Вас,- дещо насторожено промовив літній чоловік.

- А чи не продається в магазині ось такий хрест?- запитав В’ячеслав, показуючи роздруковане зображення хреста Остання надія.

- На жаль, ні,- відповів Іван Сергійович.

- Шкода,- промовив Слава.- А чи не знаєте в якому магазині мені можуть допомогти?- додав він.

- Думаю, що в магазині «Золоте руно» власник Анатолій Нагорний може Вам щось підказати. Знаєте, ще той хитрий лис.

- Зрозуміло,- сказав приватний детектив.- Дякую за допомогу. До побачення!- промовив Слава.

- На все добре!- попрощався з ним продавець.- Якщо колись знадобиться якась антикварна річ, то ласкаво просимо.

- Неодмінно,- промовив В’ячеслав, прямуючи до виходу з магазину.

Вийшовши на вулицю, він сів до машини та рушив на вулицю Володимирську, де знаходився антикварний магазин «Золоте руно». Проїзджаючи повз Володимирський собор, Слава замилувався цим витвором мистецтва. Це було одне з улюблених місць детектива в Києві. Сам В’ячеслав був з файного міста Тернополя. Він приїхав сюди на навчання на юфаці в одному з вишів та так і залишився. Київ став для нього рідним домом. Слава побачив, що під’їзджає до потрібного будинку.

Як і попередній магазин, «Золоте руно» знаходилось на першому поверсі житлового будинку. Кована металева вивіска «Золоте руно» висіла над дерев’яними різьбленими дверима. Зайшовши всередину, Слава спочатку нікого не помітив, а потім побачив стрункого молодого хлопця, що стояв вглибині магазину та щось шукав на одній з полиць.