Розділ II В лікарні

15 серпня 2020 року

міська клінічна лікарня № 10,

Київ

Сестру Агафію розмістили в одній з державних київських лікарень. Під’їхавши по будівлі лікарні, високої споруди сірого кольору, Арсен відмітив про себе, що вона виглядає досить пристойно. Зайшовши всередину, матінка Олександра та її племінник підійшли до молодої працівниці на рецепції запитати, в якій палаті лежить Інна Костенко (справжні ім’я та прізвище сестри Агафії). Молода жінка продивилась записи у журналі та відповіла, що пацієнтка знаходиться у 12-тій палаті на другому поверсі у відділенні інтенсивної терапії. Подякувавши за надану інформацію, Арсен з тіткою попрямували до ліфта. Вийшовши на потрібному поверсі, вони швидко знайшли потрібну палату та, отримавши дозвіл від лікаря відвідати потерпілу, постукали і зайшли всередину. Сестра Агафія лежала на ліжку та читала Біблію. Вона була дещо блідою, простоволосою, на скроні ж в неї виднілась свіжа рана.

Лікарняна палата являла собою невелику кімнату з білими стінами, раковиною в одному з кутків, підлога була встелена дешевшим лінолеумом коричневого кольору. Ліжко потерпілої стояло біля вікна, поруч з ним - тумба білого кольору. Хоч якоїсь різноманітності цьому царству білого надавали штори фісташкового кольору.

Матінка Олександра та Арсен привітались:

- Добрий день!

Сестра Агафія тихо відповіла:

- Добрий день і вам!

- Як Ви себе почуваєте, сестро? Сподіваюсь, що Вам вже трохи краще,- промовила матінка Олександра.

- Як бачите, вже читаю,- слабо посміхнулась потерпіла.- Але лікар каже, що в мене травматична амнезія. Я пам’ятаю лише частину подій, та з часом пам’ять повинна до мене повернутись.

- Так, нас попередили про це. Ми прийшли до Вас розпитати про те, що ж саме трапилось тієї ночі,- сказав Арсен.

- Я пам’ятаю, що вночі мені захотілось пити, тому я встала та пішла вниз до кулера на перший поверх, аж раптом побачила як хтось крадеться по коридору. Я вирішила прослідкувати за незваним гостем, який зупинився біля дверей кімнати, де зберігався чудодійний хрест. Незнайомець був середнього зросту, в темному плащі з каптуром на голові, широкий в плечах. Він дістав відмичку і через пару хвилин потрапив всередину. Я тихо зайшла за ним та сховалась за прочиненими дверима. Побачивши, що він збирається поцупити хрест, я кинулась до нього, почала з ним боротись, а потім відчула як він мене стукнув чимось по голові. Більше я нічого не пам’ятаю. Прокинулась я у лікарні,- схвильовано завершила сестра Агафія.

- Зрозуміло. Є щось таке, що може допомогти нам ідентифікувати злочинця?

- Це був чоловік, тому що коли ми боролись, він промовив «Шляк би його трафив», сильно картавлячи. Я десь вже чула цей голос, але поки що не можу згадати де.

- Це вже щось,- задоволено констатував Арсен, записуючи розмову на диктофон.- Будемо сподіватись, що з часом згадаєте.

- Сестро, не хвилюйтесь,- сказала матінка Олександра.- Ви ж знаєте, що «Ні злодії, ні користолюбці, ні п'яниці, ні злоріки, ні хижаки – Царства Божого не вспадкують (1Кор.6,10)».

- Так, знаю. Але все одно це все так жахливо,- промовила сестра Агафія тремтячим голосом.

- Добре, будемо закінчувати допит, адже лікар дозволив допитувати Вас не більше 15 хв,- сказав приватний детектив.- Дякую, Ви нам дуже допомогли.

- Будь ласка,- прошелестіла потерпіла.

- Нам вже час,- підвелась настоятелька монастиря Святої Марії.- Одужуйте, сестро Агафіє. Бувайте!

- Дякую! До побачення.

- До побачення,- промовив і Арсен, підводячись зі стільця, після цього вони з матушкою Олександрою поспішно вийшли з кімнати.

-Ну, що ти скажеш про свідчення нашої бідолашної сестри Агафії?- запитала у племінника матінка Олександра.

- Є деякі цікаві факти, але щось рано говорити,- відповів їй приватний детектив.

- А що саме тебе так зацікавило?- сказала настоятелька монастиря, яка як і кожна жінка була дуже допитливою.

- Фраза цього покидька, вона є досить колоритною.

- Зрозуміло, Арсенчику, думаю, що ти точно впораєшся - члени родини Наконечних завжди були розумні та цілеспрямовані.

- Дякую, тітонько, що вірите в мене,- відповів, усміхаючись, молодий чоловік.

Вони саме підходили до позашляховика детектива. Арсен галантно відчинив тітці передні дверцята, потім обійшовши машину, сів до машини, яка помчала їх до монастиря Святої Марії.