Розділ I Слідство розпочато

15 серпня 2020 року,

монастир Святої Марії,

м. Київ

Того ж дня біля монастиря, розташованого неподалік від метро Видубичі, зупинився чорний позашляховик «Toyota». З нього швидко вийшов високий темноволосий молодик середнього віку. На ньому був костюм статевого кольору, біла сорочка та сірий капелюх, що надавало йому схожості з героями англійських детективних серіалів. Він закрив дверцята машини та поспішив до монастиря. Це був Арсен Наконечний, племінник матушки Олександри, яка викликала його цього ранку через моторошні події в монастирі Святої Марії. Друзі називали Арсена Візир за темне волосся, смугляву шкіру та тонкий прямий ніс. Молодий чоловік бував тут вже і раніше, тому чудово знав, де вхід.

Слід зазначити, що монастир Святої Марії було побудовано в 1601 році в архітектурному стилі бароко оборонного типу. До його складу спочатку входила лише церква Святої Марії з дзвіницею, а в XVIII столітті було побудовано в’їздну двоярусну браму також в стилі бароко.

Особливістю церкви Святої Марії був вирізьблений на кам’яній плиті сонячний годинник. У північній частині церкви знаходився підвал. Будівлю церкви було розділено на дві частини - храм в одній частині, а в іншій-трапезна з кухнею та келії для монашок з дзвіницею. Кам’яні келії були прямокутними. Дзвіниця у вигляді надбрамної башти розміщувалась в центрі об’єму келій.

На території монастиря завжди розташовувався великий сад для забезпечення його жителів різними смачними плодами. Таким монастир Святої Марії зберігся і до наших часів, переживши лише деякі незначні реконструкції.

Нині біля монастиря Святої Марії також розкинувся великий фруктовий сад, де ростуть яблуні, груші, сливи, кущі малини та смородини. Крім саду, мешканці монастиря можуть похвалитися клумбами з різноманітними квітами, такими як: чорнобривці, лілії, троянди, лаванда, флокси, хризантеми. Також сестри кожен рік висаджують великі грядки з городиною, лікарськими травами (календулою, ромашкою, шавлією) і картоплю. Все це йде на потреби монастиря, а також на допомогу нужденним людям, яким монастир не один рік допомагає.

Як це часто буває, у старовинної святої обителі був свій привид, молодої красивої дівчини з довгими темними косами, яка загинула в підземному ході, що знаходиться під монастирем. Слід зазначити, що цей хід починається на території монастиря Святої Марії і закінчується за містом.

Загиблу дівчину звали Єлизавета Ястримбська, вона була донькою багатого пана Януша Ястримбського. Дівчина покохала бідного коваля Степана. Почуття були взаємними, тому пара часто таємно бачилась. Батьки дізнались про це та почали забороняти їм ці зустрічі. Єлизавета була молода, непокірна, мала гарячу кров, тому втекла з дому та прибилась до монастиря, шукаючи прихисток. Перебуваючи в монастирі, вона випадково знайшла вхід у підземний хід та заблукала. Довго шукали дівчину, але так і не знайшли. Припустили, що панянка вирішила піти з монастиря та повернутись до батьків. А через два роки котрась з монашок випадково знайшла жіночий скелет у підземному ході. Єлизавету впізнали по коштовному перстню з рубіном на правій руці. Про страшну знахідку повідомили батькам, які згорьовані приїхали та забрали рештки молодої красуні для поховання. А коваль Степан, як розповідають, так і не одружився, бо не зміг знайти другої такої, як його Єлизавета. Так і прожив все життя сам.

З тих пір іноді в монастирі чулись дивні звуки. Хто його знає, може то вітер так завивав, а може й дійсно дух дівчини не захотів покидати монастир.

Тим часом, настоятелька монастиря, побачивши племінника через вікно, поспішила вниз. Відкривши вхідні двері, вона розцілувала Арсена в обидві щоки, а потім промовила, дивлячись у розумні карі очі:

- Арсене, як добре що ти приїхав! Тут таке відбувається. Ходімо до мене в кабінет, тобі все розкажу більш детально.

- Добре, тільки,- промовив молодий чоловік.- Час не терпить, Ви ж розумієте.

-Так, розумію. Я наказала нікому не заходити на місце злочину та закрила кімнату на ключ.

- Похвально. Ви завжди були дуже прагматичні та розсудливі, тітко Олександро.

І вони попрямували до кабінету настоятельниці монастиря. Щільно зачинили за собою двері, матінка Олександра розповіла в усіх подробицях племіннику про ранкові події.

Уважно вислухавши тітку, Арсен промовив:

- Зрозуміло, тепер я хотів би побачити місце злочину та поспілкуватися з потерпілою. Вона вже прийшла в себе?

- Не знаю, зараз дізнаюсь, Арсенчику.

Від слова «Арсенчику» приватний детектив подумки застогнав. Він був дорослим чоловіком, мужнім, здатним постояти за себе та інших, тому не любив щоб його так називали. Але тітку дуже любив та поважав, вона була йому наче друга мати, тому мужньо терпів ці телячі ніжності.

- Сестра Агафія недавно прийшла в себе, лікар дозволив її побачити, але недовго. Тому давай поки що оглянемо кімнату, а потім з'їздимо до лікарні.

- Давайте,-погодився детектив.-Ведіть мене на місце події.

З цими словами він встав, і вони з матушки Олександрою покинули її кабінет.

Тим часом серед монашок точились різні розмови. Всі обговорювали ранкову жахливу знахідку та зникнення хреста Остання надія. Сестра Анастасія та монашки розпитували сестру Параскеву весь ранок. Вона трималась мужньо, вже вкотре розповідаючи подругам про те, як випадково знайшла поранену закривавлену сестру Агафію, а потім помітила, що чудодійний хрест зник. Монашки висловлювали здогади хто б це міг бути, але так і не встигли прийти до одностайної думки, адже матінка Олександра надавала їм різних занять - в монастирі Святої Марії ніхто не сидів без діла. Тут завжди кипіла робота день і ніч - то потрібна буда допомога на кухні, то прибрати, то прополоти квіти та грядки з городиною. Також проводились ранкові та вечірні богослужіння.