Пролог

15 серпня 2020 року,

монастир Святої Марії,

м . Київ

Була тиха серпнева ніч. У небі світив повний місяць. В монастирі Святої Марії* було тихо, всі монашки та їх настоятельниця матінка Олександра спали у своїх келіях. Лише в коридорі біля вхідних дверей чулись якісь звуки - хтось крався до кімнати, де зберігався старовинний богослужбовий напрестольний хрест, що був відлитий з мідного сплаву та прикрашений сріблом та різнобарвною емаллю, в центрі якої розташовувався бронзовий хрест, а навколо нього - зображення різних святих. Йому приписували чудодійні властивості, казали, що він може вилікувати від будь-якої хвороби, тому в народі мав назву «хрест Остання надія». І ось через пару хвилин місяць вихопив з темноти кімнати високу постать у каптурі, яка саме брала до рук хрест, щоб його викрасти. Раптом з-за прочинених дверей з’явилась тендітна постать, яка кинулась до злодія, намагаючись забрати священну реліквію із рук злочинця. Та останній виявився сильнішим та спритнішим, схопив вазу, яка стояла поруч з хрестом та щосили вдарив суперника по голові, промовивши:

- Шляк би його трафив.

Тендітна постать, падаючи, промовила жіночим голосом:

- Злодій приходить лише для того, щоб вкрасти, вбити чи загубити…Ін 10,10.

Нахилившись до жертви, яка швидше за все буда однією з монашок, злодій побачив, що вона втратила свідомість, але дихає. Полегшено зітхнувши, він поспішив з місця злочину, по дорозі зачепившись за стіл. Шматочок одягу залишився на кутику стола, але в темноті злодій цього не помітив. Злочинець натиснув на панель біля каміну, частина стіни від’їхала в сторону, і незнайомець пірнув у вузький отвір таємного ходу. Потім стіна встала знову на своє місце, і знову стало тихо, тільки було чути як йде старий годинник на стіні.

Вранці в монастирі, як завжди, була ранкова молитва, а через деякий час почався переполох. Справа була ось в чому. Сестра Параскева зайшла попрохати зцілення в чудодійного хреста Остання надія, адже в неї всю ніч болів зуб. Зайшовши до кімнати, де зберігалась святиня, вона побачила жахливу картину- на пілозі лежала без свідомості сестра Агафія, на скроні в неї виднілася кров. Параскева зойкнула та кинулась до хреста, але виявилось, що він зник. Схвильовано поправивши окуляри в круглій справі, Параскева побігла до матушки Олександри. Вона побачила її біля дверей трапезної, адже був саме час сніданку, і всі монашки, хто поодинці, а хто невеликими групами, йшли снідати.

Матінка Олександра, висока жінка літнього віку, була мудрою і одразу побачила, що щось трапилось, тому вона промовила:

- Сестра Параскева, не бігайте, будь ласка, на території монастиря, Ви знаєте, що це суперечить нашому уставу. Заспокойтесь, будь ласка, та розкажіть що ж сталося. Я Вас такою ще ніколи не бачила.

І не тільки матінка Олександра здивувалась, але і решта сестер по вірі, адже Параскева завжди була спокійною та врівноваженою. Це була молода жінка років 27-ми середнього зросту, з пухкими щічками, великими очима та круглими окулярами на носі, які робили їх досить милою. Гарною її було важко назвати, але було щось в ній таке, що одразу викликало симпатію. Її найкраща подруга, сестра Анастасія, яка чекала її біля біля трапезної, стала свідком цієї сцени та вирішила згодом розпитати в Параскеви, що ж сталось в усіх подробицях. Тим часом Параскева швидко промовила:

- Сестра Агафія лежить без свідомості поранена на підлозі, а хрест Остання надія пропав. Я тільки що була в кімнаті, де він зберігається, його там нема. А вчора ж він був, всі бачили!

Слід зазначити, що вчора було велике свято – Перший Спас, або день семи Святих Мучеників Маковеїв. В монастирі правилась служба, при урочистих молебнях використовували хрест Остання надія. Це був останній день, коли священну реліквію бачили востаннє.

- Не може цього бути! Який жах! І таке сталось в нашій святій обителі!- заговорили між собою монашки, які почали збиратись навколо співрозмовниць. Матінка Олександра промовила:

- Любі сестри, заспокойтесь, будь ласка. Пам’ятайте, що це не повинно вийти за територію монастиря. Я зараз же піду та зателефоную до свого племінника Арсена, приватного детектива. В кімнаті нічого не чіпати до його приїзду. А поки що всі йдіть на сніданок,- додала вона та статечно проплила повз монашок до свого кабінету.

Сестри попрямували до трапезної, схвильовано перешіптуючись про загадкове зникнення хреста.

*- назва монастиря є вигаданою