Частина одинадцята

Глава 11

*****

Коли поліцейська машина прибула за вказаною адресою, і Вілсон разом з офіцером Діксоном вийшли на під'їзну доріжку, біля вельми непримітного будинку на Волтон-стріт, перед їхніми очима відкрилося гнітюче видовище. Кругом валялися пляшки від спиртного, старі автопокришки, недопалки і поржавілі консервні банки. Праворуч від будинку виднілося щось, що віддалено нагадувало напівзруйнований вольєр для тварин, присутність яких тут навіть не спостерігалася. Під напівзгнилим від дощів і часу дерев'яним навісом стояв мотоцикл. Його рідний колір тепер складно було розпізнати, оскільки фарба майже скрізь облупилася. Воно й не дивно, враховуючи той факт, що мотоцикл не один місяць перебував практично просто неба. Брудний ґанок і роками немиті вікна говорили про те, що порядок і чистота тут явно не в честі. Та й загалом усе побачене являло собою сумну картину і викликало почуття відрази й гидливості.

- Ну що Діксон, йдемо? - покликав сержант, киваючи в бік будинку. - Схоже, це тут.

Зморщивши ніс, побачивши обшарпаного вигляду сходинок і розсохлих поручнів, покритих плямами лишайника, Брайан вимовив:

- Важко навіть уявити, як у такому можна жити. Вони що, зовсім не прибирають за собою?

Вілсон знизав плечима:

- Мене більше цікавить питання, хто при здоровому глузді довірить виношування своєї дитини жінці, яка живе серед усього цього мотлоху. Тут сміття більше, ніж на звалищі.

- Це точно.

Разом вони піднялися на ґанок, що загрожував провалитися просто в них під ногами, і постукали у двері. Спочатку було тихо, але за кілька хвилин до них донісся звук кроків, що наближалися, і приглушені лайки.

- Та піди ж ти з дороги! Дай мені пройти! Що за неслухняна собака.

Пролунало клацання і на порозі з'явилася жінка, років тридцяти п'яти, зі світлими, майже прозорими очима, і русявим волоссям, зібраним у високий хвіст. Її можна було назвати вродливою, якби не чорно-синій синець на вилиці і тонка біла смужка шраму, яка перекреслювала її верхню губу. У неї був вельми виснажений вигляд, і від надмірної худорлявості дівчину злегка похитувало.

- Добрий день, - сказала вона, з тривогою дивлячись на поліцейських. - Чим я можу вам допомогти?

- Доброго дня. Мене звати Джеймс Вілсон, а це офіцер Браян Діксон. Скажіть, місіс Лорейн Маєрс, це ви?

- Так, все вірно. А що сталося?

- Нам потрібно поговорити з вами, місіс Маєрс. Ви дозволите увійти?

- Звичайно, проходьте! Вибачте, що одразу не додумалася запросити вас у дім, - вимовила вона, відступаючи в бік і пропускаючи гостей усередину.

Тільки зараз Браян помітив її кругленький живіт під легкою ситцевою сукнею із завищеною талією. «Виходить, Лорейн знову вагітна»,- промайнуло у нього в голові, коли він проходив повз неї.

Усередині обстановка була кращою, ніж зовні, але все ж вкриті густим павутинням кути кімнати і брудні сліди на журнальному столику свідчили про те, що прибирання тут не робили вже дуже давно. Утрьох вони присіли на потертий шкіряний диван, і Вілсон одразу ж перейшов до справи.

- Зараз я покажу вам деякі документи і хочу, щоб ви чесно відповіли мені на кілька запитань. Йтиметься про центр доктора Річарда Міллера. Думаю, мені не доведеться пояснювати вам, хто це?

- Ні, не доведеться. Я знаю його.

Вілсон кивнув.

- Добре. Ви співпрацюєте з його центром, я правильно розумію?

- Так, я допомагаю зневіреним сім'ям знайти бажану дитину. Але що все-таки відбувається? Чому ви ставите мені ці запитання?

Розклавши перед нею на столику принесені документи, він продовжив:

- Для початку подивіться сюди, а потім ми продовжимо.

Нервно зковтнувши, дівчина взяла папери і почала вивчати їх. Весь цей час Вілсон уважно стежив за нею, зчитуючи кожен рух тіла, кожну реакцію.

- Вибачте, але я не розумію...

- Я допоможу вам розібратися, якщо обіцяєте бути чесною з нами.

Лорейн кивнула, погоджуючись.

- Домовилися.

- Отже, як давно ви знайомі з доктором Міллером?

Браян одразу дістав свій незмінний блокнот, готуючись внести в нього будь-які важливі дані.

- Я знаю його вже майже три роки. У нас із чоловіком важке матеріальне становище, і ми шукали спосіб, щоб швидко заробити гроші.

- Ви шукали? - перепитав Вілсон, не зводячи очей із дівчини. - Чи ваш чоловік усе вирішив заочно?

Її погляд став схвильованим і вона інстинктивно озирнулася на двері, немов боялася, що він зараз з'явиться в неї за спиною.

- Я так вирішила.

- Лорейн, ви обіцяли говорити правду. Розкажіть мені, як усе відбувалося насправді? Думаєте, я зможу повірити в те, що у вас було хоч якесь право на голос? Ви вагітні, і це не заважає йому бити вас, про яке своє рішення ви говорите?