Частина сьома. Жертовність її душі.

Він тягнув за волосся до самого будинку. Прямо по болоту, що збиралось від зливи. Жорстка хватка руки не дозволяла навіть вдихнути. Мене так само вивертало. Без можливості видихнути повітря, нудило ще сильніше. Розуміння того, що буде за тим як я повернуся в той будинок - не давало зосередитися.

Мені завжди здавалося, що я інша. Не така як всі. Я не страждаю від власного психологічного стану, бо навчилася придушувати його. Батько аб'юзер повинен був вплинути на мене ще від народження. Він вбивав у мою голову те, що жінка завжди нижче за чоловіка. Тільки ця брехня не була достовірним фактом, який я була готова прийняти.

Зараз за логікою я мала зігнутися, опустити голову і сліпо слідувати за Ніколасом. Щоправда логіки було замало. Я не могла йому дозволити знищити мене. Точно не йому.

Він затяг мене на кухню. Кетрін з презирством глянула на моє брудне тіло і хмикнула.

- Знайшлася. - Вона різала овочі на кухні.

Я здивувалася, мабуть, так вона заспокоює свої нерви. Адже на дворі далеко за північ. Це відігравало хорошу роль у тому, що відбувається.

- Пусти мене, Ніколас, я не маю більше сил тікати. - Я намагалася зобразити якомога болісно-втомлений голос.

Він кинув мене на підлогу. Я відповзла за кухонний стіл, на якому лежав ніж. Помітила його, як тільки з'явилася на кухні.

- Ти, Кетрін, мабуть слідуєш поклику тільки своєї дупи.

Вона дивилася прямо на мене. Різко схопилася і полоснула мене ножем по долоні, яку я виставила з метою захисту. Я бачила свою кров. Я залишала сліди і у цьому було щось, що задовольняло моє внутрішнє побоювання. Я була тут. Я зараз тут і я жива. Моя кров тече і вказує на те, що я існую.

Я різко піднялася на ноги та схопила ніж. Кетрін кинулася на мене. Я знала, що зараз може статися щось, чого я не можу уникнути. Я виставила руку вперед і побачила, як кров полилася з її рота. Ніж із гучним стукотом об камінь випав із рук Кетрін.

- Кет! - Закричав Ніколас, але було вже пізно.

Її тіло впало на підлогу. Кетрін плювалася кров'ю в передсмертних судомах.

- Ти її вбила! - Він відскочив від сестри. – Ти це зробила!

- Не підходь інакше ти будеш наступним.

Він зупинився.

- Проблема в тому, Ніколас, що я ніколи не була Ізабеллою. – Я буквально виплюнула ці слова. - Мене звуть Анна і я тут для того, щоб вбити тебе.

- Я не розумію…

- О, все просто. Ізабелла витягла мене з мого світу. З місця, де в мене все було просто чудово! Я не маю бути тут!

- Ти її вбила! – Він кричав.

Потім кинувся у мій бік. Часом, коли з нами трапляється нещастя, наша реальність стає несподівано спотвореною і дивною, в момент незбагненною і повністю затемнює реальність кадрами з фільму. Рухи немов у поганому фільмі сповільнюються, стають чужими і немов клондайк із старих плівкових фотографій перегортаються один за одним немов уві сні.

Зараз я почувала себе ніби уві сні. Ніколас біг у мій бік із залитим злобою обличчям, а я не знала що робити. Мені ніхто не поможе. Я одна на цьому світі і зараз небезпека ніжно розкрила свої обійми для мене. Я висунула руки йому назустріч. На зустріч небезпеки.

- Ти граєш з вогнем, Ніколас. Рано чи пізно ти в ньому згориш.

Я кричала ударяючи руками в його груди, він похитнувся назад. Ноги заплуталися об тіло Кетрін, що лежало непорушно, і він упав. Струк пролунав у тиші кухні і я побачила нерухомого Ніколаса на підлозі. Він помер?

Я кинулася до виходу. Розуміючи, що шансів немає. Смерть наступає мені на п'яти. Я бігла до Аннет, щоб витягти її з підвалу та врятуватися разом. Це було єдиним вірним рішенням у цій гонці. Мене все ще каламутило і я вмить переосмислила цінність цього життя. Ніхто й не почує безмовний крик душі, що не дихає. Так воно й було. Всі ці жертви, всі убиті заради грошей жінки - їх ніхто не чує, крім Ізабелли. Як іронічна іноді доля, адже Ніколас сам вибрав її за дружину, навіть не підозрюючи, що це потягне за собою низку подій, через які я вб'ю Кетрін.

Ніколас помилився і ця помилка виявилася фатальною. Я ніколи не була лялькою, можливо через це у мене немає чоловіка та дітей. Я не можу підкорятися бажанням та поблажливо кивати головою, коли мною намагаються керувати.

Я бігла на зустріч вітру, який прийшов на зміну нічному дощу, і мені хотілося сміятися. Я розуміла, що не зможу піти до психотерапевта після закінчення цього жаху, тому що той визнає мене божевільною. Від цього ставало ще кумедніше. Холодна мокра земля проникала під тканину намотану на босі ноги і приносила протверезіння. Чортовий маніпулятор лежав там на холодній підлозі кухні і я не знала помер він чи просто відключився. Мені було начхати я хотіла лише швидше забратися з цього місця.

Я штовхнула двері ведучі в підвал і схопила лом для видобутку вугілля, що лежав поруч. В іншу руку взяла кайло і попрямувала вниз сходами. Аннет сиділа там весь цей час і мені щиро було цікаво, як вона змогла вижити?

- Анет? – Я кричала в тишу. - Я прийшла за тобою!

- Я тут. – відповіли слабким голосом.

Величезний замок був зруйнований ударом кайла. Я відкинула його убік. Схопила Аннет під руки і ми рушили геть.