Частина третя. Коли фарби змінилися на кров.

- Твоє зілля вб'є її завчасно! - Він гарчав немов собака. - У неї вже почалися галюцинації.

Кетрін спохмурніла. Однозначно щось було не гаразд, не йшло за її чітким планом. Вона не контролювала того, що відбувається.

- Вона не п'є мій чай вже близько тижня, Нік. - Кетрін зітхнула. - Вона навіть не хоче чути про чай. Востаннє вона відмахнулася і залпом випила цілий келих вина.

Нік насупився подібно сестрі. Однозначно з Ізабеллою відбулися зміни. Він це бачив. Дівчина змінилася, стала твердою, як скеля. Він боявся зізнатися самому собі, що це йому подобалося.

- Ми не можемо вбити її зараз, Кет. Грошей досі немає.

Вона кивнула. Грошей не було, ще зарано. Кетрін знала, що вона витримає. Вона ніжно поцілувала Ніколаса. Тут у її кімнаті вона могла любити його, з усією тією пристрастю, яку вона приховувала вдень у присутності Ізабель та її прислуги. Кетрін розуміла, що прислуги теж доведеться позбутися. Причому швидко. План виник майже відразу. Адже отрута може бути отрутою не тільки в чаї?

Вони надавалися любовним втіхам тут у її кімнаті. Виконаній у темно-синьому кольорі. Кетрін любила темні кольори. Такі, як її життя в цьому будинку, що гниє немов ціле її життя. Кетрін розуміла, що щось змінилося. В ньому. Ніколас сьогодні був таким не живим, не показував своєї пристрасті. Був таким чужим для неї. Кетрін міцніше притиснулася до нього, їй було мало. Нехай це був порочний зв'язок, нехай люди засуджують, нехай. Тільки вона не знала, що живі засуджують і мовчать, а мертві – ті, хто бачив будуть мстити.

Напівпрозора димка, жінка з дивовижним чорним волоссям - Жаклін. Вона вірила, що Ніколас її по-справжньому любить. Вірила, що у них все буде добре, доки не померла. Тільки потім вона дізналася, що це було брехнею. Він мав таке ж гниле серце, як і його сестра. Можливо навіть гірше.

***

Ранок був важкий. Таким, як і пробудження. Хотілося кави та цигарки. Дивно, що я не згадувала про сигарети всі ці дні. Я зітхнула, піднялася з ліжка. Затріщали суглоби та кістки. Ліжко виявилося надто м'яким для мене. Тут у замку Вілбер все було не для мене. Пил у кімнаті в'їдався в ніс, змушуючи чхати. Мені страшенно хотілось додому. Я відкрила шафу, велику виконану в темно-коричневому кольорі відзначивши убогість вибору нарядів я все ж таки витягла одну з суконь зеленого кольору. Одягла її і подивилася в дзеркало.

Дівчина була повною протилежністю мене. Пшеничне волосся красиво закручувалось на кінцях. Очі кольору океанського бризу були пронизливі, невиразно нагадуючи погляд моїх темних очей. Круглі щічки з легким рум'янцем давали зрозуміти, що виснаження проходить, а ніжні пальчики після вчорашнього прибирання трохи загрубіли і виглядали як руки жінки, а не дитини.

Ніна увійшла до кімнати відразу після того, як я взяла гребінь у руки, щоб зробити щось, що нагадує зачіску.

- Доброго ранку, давно прокинулася? – Вона посміхнулася.

- Кілька хвилин тому.

Ніна забрала у мене гребінь і почала розчісувати довге волосся. Вона робила це так професійно, ніби була стилістом з мого світу. Вона почала завивати волосся в зачіску, раз-по-раз брала пасма і закручувала їх створюючи об'ємний пучок.

- Я дізналася, що Леді Дедвуд була вбита. - Ніна завмерла. - Побита, з проломленою головою та вивернутою щелепою. Я бачила її, Ніно.

- О, Небеса... - прошепотіла Ніна.

В очах промайнув страх. Невже авантюристка Ніна чогось боїться? Вона зітхнула. Подумала.

- Я підозрювала, що все не просто так. - Вона закінчила зачіску. - Не приходять із іншого світу просто так.

- Я маю розгадати клубок інтриг цього будинку.

Ніна беззвучно погодилася. Ми приготувалися йти на сніданок. Ніна на кухню, а я в їдальню до Кетрін та Ніколаса. Я спустилася вниз сходами і опинилася прямо в вітальні з портретами. Вони наводили на мене страх. Жінка, яка, як дві краплі води, була схожа на мене. Наче це й була я. Вона виглядала ніби ось-ось зійде з полотна і торкнеться мене холодною рукою, але Аннет Дедвуд все ще не з'явилася. Я бачила колишню дружину Ніколаса, бачила його матір. Тільки Аннет все ще була лише портретом на кам'яній стіні замку.

Здавалося, за мною постійно спостерігають. Немов стіни мають очі. Тільки мені було мало одного лише відчуття. Я повинна була схопити за руку власника тих самих очей.

Я увійшла до їдальні. Ніколас сидів в голові столу. Він виглядав неначе підліток зараз. Він розпустив своє волосся, яке доходило до плечей. З недбалістю розпатлане волосся додавало Ніколасу хлоп'ячого шарму. Біла сорочка із закоченими рукавами була розстібнута на два гудзики відкриваючи частину його грудей. Я посміхнулась. Виглядав він чудово.

- Доброго ранку.

- Доброго ранку, люба. - Він схопився зі свого місця і ніжно мене обійняв. - Як почуваєшся?

- Чудово, сьогодні закінчу з вітальнею і перейду на другий поверх.

До їдальні увійшла Кетрін. Я затамувала подих. Щось безперечно сталося з Кетрін і Ніколасом. Вона була одягнена у сукню темного бордового відтінку, з відкритими плечима та довгими рукавами. На голові шикарна зачіска, не така як була раніше: волосся локонами вилося і з'єднувалося на потилиці шпилькою з рубіном.