Частина друга. Сірі фарби замку Вілбер.

Вони сподівалися, що вона не зможе протистояти своїм страхам і назавжди захлибнеться в самоті і розпачі, але віра в себе та свої сили зробила її сильнішою. Хіба вони припускали, що з безневинної дівчинки вона перетвориться на розлютовану вовчицю, що змітає все на своєму шляху?

Замок Вілбер. Замок не інакше. Замок на пагорбі… Те, про що говорила матуся. Те, що зберігає секрети Дедвудів. Я їхала разом із Ніколасом машиною. Так-так такою, як була в моєму світі в 1900-х. Тут нічого не вирізнялося. Я так думаю. Вілбер постав у всій красі. Високий паркан із заліза. Чорний мов ніч. Величезне урвище, через яке проходила дорога до маєтку. Старий старий замок на пагорбі. Це була справді будова з фільму жахів. Жодної живої душі у радіусі двохсот кілометрів. Якщо вбиватимуть - лікар не приїде. Поруч із замком гай, що схожий на маленький ліс. Старі дерева лякали своїм виглядом. Це було справді безлюдне місце.

- Він такий величезний! - Я вскрикнула.

- Цей будинок збудував наш предок у далекому 1217 році. Він був герцогом Дедвудом, який збудував будинок поруч із вугільними шахтами. Ці шахти забезпечували ціле царство вугіллям.

- Що зараз із цими шахтами?

- Вони затоплені підземними водами, а будинок незабаром зануриться в болоті або впаде з кручі. - Він зітхнув. - Я повинен очистити шахти, щоб зміцнити будинок і заново розпочати бізнес мого предка.

- Стався завал?

- Ні. Дедвуди вичистили все до останнього, вугілля більше не було.

- Але…

Я подивилася на Ніну, її очі виражали шок, але сказати вона не могла нічого. Служниця має бути тінню своїх панів. Тільки Ніна, як і я знала - обвал таки стався. Чи не про це вона мені говорила в домі графа Халла?

- За сто років після останнього використання копалень - все оновилося, Бель. Потрібне лише фінансування.

Я кивнула. Він, можливо, мав рацію, але хіба мокре вугілля можна продавати? Це було б чимось не логічним, чи я помиляюся. Хоча мене це мало цікавило, адже якби цьому королівству так сильно залежало на вугіллі – копальні було б відновлено ще дуже давно.

Всю дорогу Леді Дедвуд мовчала.

- Старий будинок, що зберігає свої секрети. - Задумливо прервала мовчання Кетрін.

Секрети... Чи не це намагалася донести матінка? Напевно, вона знала більше, ніж мені говорила. Стовідсотково точно. Тільки для чого це все? Вона з'явилася нізвідки і туди ж пішла забравши з собою графа Халла. У чому була суть?

Я дивилася на руки. То були не мої руки. Довгі, тонкі пальці, красиві підстрижені овальні нігті. Я завжди ходила з короткими, обрізаними під край нігтями. На її руках гармонійно і красиво виглядав перстень. На моїх він був би недоречний.

- Ми майже вдома, Бель. - Вона мені посміхнулася. На мить здалося, що це була щира усмішка.

- Я чекаю цього.

Ніколас зупинив машину прямо перед входом у величезний замок, зблизька він виявився ще більшим. Він був хоч і старий, але виглядав дуже чарівно. Я втянула повітря носом. Дивно було бачити це наживо, дивно було торкатися цього. Ми пройшли до дверей. Ніколас як джентльмен галантно відчинив нам двері, взяв мене за руку. Ми пішли вперед.

- Ласкаво просимо додому, Бель. - Він залишив легкий поцілунок у щоку. - Якщо тобі потрібна буде допомога, я із задоволенням її надам, люба.

Це не було чимось романтичним. 

Я ненавиджу пилюку. Як же я її ненавиджу. Цей будинок був складовиськом пилу. Тут навіть у світлі з вікон виднівся пил. Вони тут не прибирають? Я краєм ока помітила шок на обличчі своєї новоспеченої подруги. Ніна тяжко проковтнула і подивилася на мене.

- Ніколасе, а як часто тут відбувається прибирання?

- Що? - Він перепитав.

- Від пилу ви як часто чистите маєток? - Я проковтнула. Мабуть, питання було дуже дурним. - Я маю на увазі меблі.

- Ізабелла, ми не проводимо "прибирання". - Здивовано сказала Кетрін.

"Ну ні!" - Крикнула я у своїй підсвідомості. - "Я не житиму в пильному, смердючому будинку"

- Значить, варто почати. - Рикнула я з викликом. - Де наша кімната?

Ніколас немов заворожений вказав рукою на сходи, що вели на другий поверх. Промимрив щось типу: “Другі двері зліва”. Разом із Ніною ми попрямували на другий поверх.

- “Нік, ти точно впевнений? Вона змінилася. Цього не мало статися” - Прошипіла Кетрін немов змія. Інформація була не для моїх вух, але я почула.

- "Я впевнений, Кет."

Їй не подобаються зміни у поведінці дружини Ніколаса. Я усвідомлюю, що я не така, як Ізабелла. Я розумію, що це так. Тільки довести щось вони просто не в змозі.

Ніна зачинила за нами двері, а я зкрививши ніс сіла на широке ліжко. Ми з хвилину дивилися один одному в очі. Поки Ніна не перервала тиші, яка вже тиснула на свідомість.

- Це жах.

Я кивнула.

- Я не знаю, скільки ми тут пробудемо, але я не можу жити в такому місці.