Частина перша. Примари існують.

Вам доведеться повірити в легенди про привидів, адже ви серед них…

***

Вона виглядала як танець заходу сонця і галактик, вона виглядала як казковий пил і весняний ранок. Вона виглядала набагато більше, ніж просто “красиво”…

Примари існують. Вони дивляться та спостерігають за нами. Привиди колись були людьми. Вони існують. Це я зрозуміла, коли фарби змінились на чорний, але про це по порядку. 

Я народилась в іншому всесвіті, в іншому світі. Мати дала мені ім’я Анна, я росла в Чеширі - Англія. Свій вільний час проводила з друзями, але не від того, що мені дуже хотілось весь бути в їхньому колі. Мати та батько дуже пили.

В той час маленька Анна була наївною дитиною. Все змінилось після закінчення школи. Я почала навчання в університеті, навіть скінчила його. Отримала роботу у видавництві місцевої газети. Взяла в кредит малу квартиру недалеко від центру міста. Через півроку придбала старенький мерседес. Тоді життя тільки починалось. Все було ідеально. Гарна робота, квартира, машина. Я мріяла про це все життя. Потім я пішла вчитись знову в двадцять один. Я вирішила, що хочу бути лікарем. Хотіла лікувати людей від залежностей. Можливо це було моє таємне бажання, надія, що я допоможу хоч одній дитині, вилікувавши батьків від залежності. 

Його, в сенсі життя, перевернула одна подія. Я - перемістилась в інший світ. О так - це було страшно. Все навколо потемніло, світло зненацька стало зникати, а я ніби пушинка - перенеслась в Кер-Іс. Замінивши собою Леді Ізабеллу Халл - заможну представницю знаті. Доньку графа Ульріка Халла та Леді Мадлен. Що сталось з Леді Ізабель я не знаю. Як і того, для чого я тут опинилася. 

В моєму світі була восьма вечора, я прийшла додому після вечірки в пабі з моїми колегами по роботі і в той момент я перемістилась в ліжко Леді Ізабель, змученої та без рухомої від довгої хвороби. 

“Можливо ця дівчина померла?” - Подумала я. 

Коли я спала - чула голос. Різкий, скриготливий і до тремтіння моторошний. Він мене розбудив. Змусив вдихнути повними грудьми. Тоді мені здалося, що світ перевернувся. Він і правда в якомусь сенсі перевернувся. Я прокинулась в іншому світі, в іншому тілі. Я була впевнена, що знаходжусь в іншому світі. Ні, я знала це напевно. Тільки звідки, поняти було складно, навіть неможливо. 

Вона була молодою, я бачила це по її руках. Чула по голосі, яким тепер розмовляла. В свої тридцать три я мала трохи грубий тембр голосу, який чітко говорить про те, що я вже не юна красуня. Я відкрила очі та здивувалась убранству приміщення і здоровим це було важко назвати. Я - освічена людина, не вживаю алкоголю в великих кількостях, не вживаю наркотики. Зараз я знаходилась у приміщенні ніби з якогось фільму. Це була напевно не моя кімната в Лондоні. Я протерла очі та ущипнула нудота. Голова крутилась, але схоже що я все ще була собою і все ж знаходжусь в свідомості. 

- Леді Бель! - Радісно вдихнула служниця. Я зрозуміла, що вона була служницею по її вбранні. Темне плаття коричневого кольору без жодних прикрас. На її голові була косинка білого кольору і фартушок на поясі. 

- О, Небо! Ви відкрили очі, ми вже не подавали надій. - Щебетала вона. 

- Де я? - Питання саме злетіло з губ. 

- Ви в домі у свого батька - графа Халла. 

Я знала одне - мого батька ніколи не звали граф Халл. Здавалось, що я в лікарні для божевільних. Так це було чи ні, мені ще потрібно дізнатись. 

Я відчувала легке сп'яніння, ніби була під впливом наркотика. Привкус у роті був якийсь трав’яний. Я відчувала його так ясно, ніби щойно випила чай з цією травою. 

- Ви давали мені чай? - Я піднялась вверх на подушках, але зробити це було дуже важко.  

- Приходила Леді Дедвуд. - Служниця подивилась на двері. - Вона пішла три години тому. 

- То вона напоїла мене чаєм? - Я закашлялась та приклала машинально руку до губ. Подивилась на долонь і побачила кров. В мене аж ноги похололи від страху. 

- Т-так. - Дівчина широко відкрила очі. - Леді сказала, що це вам допоможе дойти до себе и ви правда відкрили очі. 

- Добре-добре, спокійно. - Я замовкла, адже не могла назвати дівчину по імені. - Як твоє ім’я? 

- Ніна.- Сказала вона здивовано. 

- Добре, Ніно, я прокинулась, а зараз допоможи мені дійти до місця де я могла б вмитись. 

Ніна широко розплющила очі від подиву, але допомогла підвестися. Ноги у мене тремтіли, серце було готове вистрибнути з грудей. Я боялася, що впаду, але міцні руки служниці добре підтримували тіло. Вона привела мене до ванної кімнати. У ванній кімнаті був унітаз. Моєму щастю не було межі. Адже трав'яний присмак у роті та кров - були вірними ознаками отруєння. Тільки чим мене отруїли, я не знала.

Як і ким була Леді Дедвуд і чи завдала вона шкоди маленькій Ізабеллі? Мені треба було це дізнатися, адже як повернутися у своє тіло і у свій світ я не мала уявлення.

- Ніно, принеси мені чисту сорочку. - Я глянула на неї з-під вій. - А я поки що прийму ванну.

- Так, моя Леді. Я розповім графові, що ви прокинулися.

Я кивнула. Можливо "батько" відкриє мені таємницю цього "сну", а поки що - я повинна позбутися того, що є в шлунку цієї молодої особи. Цього нас навчали в університеті, якщо є ознаки отруєння, все потрібно виблювати. Я скористалася своїми пальцями та почала блювати чимось жовто-кривавим. Мабуть чай та кров. Супер. Коли все закінчилося, я глянула в зеркало.