Глава 11. Вибір істинної королеви. Ритуал

Глава 11. Вибір істинної королеви. Ритуал.

Битва почалася швидко і несподівано. Не було ні перемовин, ні фраз, які б кидали один одному, ті що вели війська. Просто, одна сторона перейшла у напад, а інша у захист. Довкола здійнявся страшний шум від криків та ляскання мечів і магії. Леї постійно закладало у вухах, а голова гуділа. Вперше їй довелося опинитися у центрі самої війни. Дівчина думала, що у спогадах Маркуса війна була страшною і огидною. Та на справді це було ще гірше. Її серце невпинно калатало, а руки тремтіли.

- Потрібно знайти Маркуса. – Це перше, що прийшло в голову Леї, коли вона все ж оговталася від побаченого.

Чоловік сьогодні був у місті на черговому засіданні Ради. Готуючись до битви, такі збори ставали частішими. Дівчина точно не знала, де саме відбувається це засідання, бо її туди, навіть, не кликали, але всім серцем відчувала, що знайде свого чоловіка саме у місті.

Як вона бігла до міста, і як вже опинилася у ньому, Лея не пригадувала. Все було немов у тумані. Здається, адреналін та паніка, якось по дивному впливали на неї. Та опинившись у самісінькому центрі подій, дівчина побачила його – свого Маркуса. Він так вправно і мужньо боровся із темними воїнами, що тільки тепер Лея збагнула, чому його називали тут Багряним лезом.

 Клинок чоловіка був немов продовженням його самого, досконало вимальовуючи та вдосконалюючи кожен його рух. Лезо меча палало вогняно-червоним і, в перемішку із ворожою кров’ю, навіювало небувалий страх. Ця картина і жахала, і водночас змушувала Лею відчувати всю велич, яку ніс в собі Маркус.

- Лея! – Помітивши її, Маркус за коротку мить опинився поруч. – Що ти тут робиш? Де Ніреон?

Чоловік поглянув кудись за спину дружини. «То он як звали її сьогоднішнього охоронця».

- Я не знаю… Я побачила це… І одразу ж побігла… Хотіла знайти тебе…

Здається тільки зараз Каталея почала усвідомлювати весь той жах, який опустився на них в цю мить.

- Тобі тут не можна бути. Ходімо, я заведу тебе у безпечне місце. – Маркус взяв дружину за руку і хотів вже забрати. Та як виявилося, у долі були зовсім інші плани. Адже, їх з усіх сторін оточили темні воїни Принцеси Лілеї.

Опинившись у пастці, Каталея розуміла, що тікати їм більше нікуди. Люди Лілеї були скрізь. Її воїнів було в рази більше і вони були наділені чимось темним і лихим. Навряд чи це були звичайні люди. Лея знала, що якою б не була магія Чорнокнижників, яким би не був сильним її Маркус – здолати таку кількість людей, яких, здавалося, створило саме зло, їм точно було б не під силу.

- Маркусе, ми програємо. – Дівчина зі страхом дивилася на чоловіка, що продовжував вперто відбивати атаки. Вона дуже добре усвідомлювала весь той жах, в якому вони опинилися. І ще вона знала, що все це через неї одну.  

- Не повинні… я не дозволю! – Маркус прикривав дружину собою, не дозволяючи темним воїнам наблизитися до неї.

Здається, їх план стояти до кінця і здолати принцесу Лілею, виявився не таким вже і вдалим. Лея не знала, що мало було трапитися, щоб терези перемоги переважили на їх бік. Та вона добре усвідомлювала, що це щось повинно було бути грандіозним та надзвичайно могутнім.

- Маркусе, вони програють.

Лея із жахом спостерігала, як найкращі маги серед Чорнокнижників замертво падають на сиру землю, заливаючись власною кров’ю. Серце дівчини просто розривалося. І не від того, що вона стала свідком такої страшної різні, а від того, що вона не спроможна була зробити бодай щось. Її дар бачити, був тут безсилим. Чужинка у цьому світі, вона не мала жодних навиків воїна і гадки не мала, як же можна було захистити цих, ні в чому не винних людей. Лея розуміла, що вона була просто слабкою жінкою, яка сіла на потяг та приїхала до абсолютно чужого міста, щоб зустріти чоловіка, якого безмежно кохала десять років тому. Однак, опинившись на порозі будинку Маркуса, Лея і подумати не могла чим це для неї закінчиться.

Інший світ, інший народ, інші життя. Все це для неї було абсолютно новим та невідомим. Місцями диким та безглуздим, а місцями прекрасним та неймовірним. Але таким вже рідним і близьким серцю.

Чому світ, де вона навіть не народилася, став для неї більш важливішим і вагомішим ніж той - в якому вона прожила все своє свідоме життя.  Чому саме ці люди для неї були не байдужими? Чому, кожна їх смерть, для Леї була рівносильна тому, ніби це вона помирала? Мабуть тому, що ці люди її прийняли, захистили і показали, яким все ж може бути справжнє, спокійне і щасливе життя.

Серце дівчини обливалося кров’ю, а з тіла немов виривали по клаптику душі, лишаючи на тому місці темну порожнечу. Вона розуміла, що Лілея так просто не зупиниться. Принцеса вб’є кожного, лиш би дістати її – звичайну людську дівчину, яку вона вважала королевою і перепоною на своєму шляху.

Не бажаючи більше жертвувати жодним із життів такого вже рідного Кеджегатану, Каталея прийняла досить важке і, в той же час, єдине рятівне рішення.

Скориставшись моментом, поки Маркус був зайнятим, відбиваючи нових демонів, Лея швидко обійшла трупів і стала перед тією, хто так сильно її бажав.

- Я піду з тобою. Тільки облиш їх. Я не можу більше бачити, як вони помирають.

Лілея дивилася на неї із переможною усмішкою на обличчі. Її очі горіли жагою і ще чимось страшним і не зрозумілим.