Глава 10. Знову разом. Неминуча зустріч

Глава 10. Знову разом. Неминуча зустріч.

Два дні після випадку в лісі, Каталея була неговіркою і ходила немов сама не своя. Вона ні з ким не розмовляла, була не уважною, з її рук все валилося, а навколишній світ був неначе в тумані. Будучи просто тілом, що ходить туди-сюди, Лея на автоматі робила якісь справи по дому, навіть не звертаючи уваги не те, що саме вона робить.

- Я за неї хвилююся. – Сидячі на сходах ганку, Маркус стурбовано дивився на дружину, що поралася біля квітів на клумбі.

- Це мине. - Заспокоювала його Калхідона. – Просто дурман Суено Ваіті ще не повністю вивітрився з її голови. Ти даєш їй той відвар, що я тобі передала?

- Так.  Але вона його зовсім не бажає пити. Весь час біжить до ванни і все вибльовує назад.

- Нічого. Все налагодиться. – Калхідона, з ніжністю матері, торкнулася руки Маркуса, і пішла геть, лишивши чоловіка сам-на-сам із недобрими думками та дружиною, яка здається, була зовсім не тут.

Та жінка таки мала рацію. На третій день, а точніше вечір, Лея все ж вийшла зі свого внутрішнього світу і нарешті заговорила із Маркусом.

- Я навіть ім’я йому не встигла дати. – Дівчина лежала на ліжку, обернута спиною до Маркуса. Здається вона просто дивилася у стіну, немов знову-і-знову бачила там образ свого маляти.  

Нічого не кажучи своїй дружині, чоловік підсунувся до неї ближче і просто тихо обійняв її. Вони так і пролежали декілька годин у тиші та в обіймах один одного.

- Ти мене більше не залишиш одну? – Питання Леї прозвучало так тихо, що Маркус не одразу зрозумів, що саме сказала дівчина. Та коли до нього нарешті дійшов сенс її слів, він ще міцніше притиснув дружину до себе і пообіцяв:

- Нізащо у світі.

- Пообіцяй мені, щоб не трапилося, ти більше не залишиш мене. Не зникнеш з мого життя. – Дівчина обережно повернулася обличчям до свого чоловіка і поглянула у його темні, немов сама ніч, очі.

- Я тобі обіцяю. – Голос Маркуса був хриплим та тихим. Та по його інтонації, Лея зрозуміла, що він виконає свою обіцянку. Дотримає слово.

І саме в цю мить дівчина відчула, що більше не може стримуватися. Немов всі її замки враз відчинилися і дали волю тим почуттям, які вона ховала глибоко в собі всі ці роки. Каталея, спочатку невпевнено, а потім із шаленою пристрастю потяглася до губ свого чоловіка, щоб поцілувати його так, як ще в житті не цілувала.

Хрипко видихнувши, Маркус прийняв її поцілунок. А потім ще один, і ще один. Вони цілувалися так довго, що обом просто забракло повітря.

- Я так за тобою сумував, моя мрійнице.

Маркус ніжно торкнувся своєю рукою таке кохане і рідне обличчя Леї.

- Сумував за цим носиком, вкритим ледь помітним ластовинням.

Він обережно поцілував Лею у кінчик носу.

- Сумував за очима, у яких щоразу тонув, варто було у них зазирнути.

Теплі поцілунки торкнулися заплющених очей Леї.

- Сумував за посмішкою, що зігрівала моє серце з середини.

Гарячі губи Маркуса припали до вуст його дружини.

І вже після цього поцілунку, чоловік більше не зміг зупинитися. Його руки ніжно пестили, а губи палко обпікали гарячими поцілунками кожен сантиметр такого рідного і бажаного тіла Леї. А вона відповідала йому з жадібною пристрастю та наївною невинністю, які так гармонійно поєднувалися між собою. Подих за подихом, рух за рухом, Маркус і Лея ставали немов одне ціле. І чим швидше билися їх серця, тим інтенсивніше ставали їх рухи і гучніше лунали звуки їх задоволення.

- Як у таких хороших людей могла народитися така жорстока донька? – Вже опісля, Лея горнулася до чоловіка, жадібно вдихаючи його аромат, за яким так тяжко сумувала.

- Для мене це також загадка. – Маркус водив своїми пальцями по оголеній спині дружини, час від часу бавлячись пасмами її довгого волосся.   

- І що ми будемо робити з усім цим?

- Чесно, останнім часом я часто ламаю над цим голову. Лишатися осторонь, поки моя сестра знищує Атлладію, я не можу. Та, на жаль, я поки не дуже знаю як її можна здолати. Було б простіше, якби Калхідона хоч трохи мені допомогла. Та вона наполегливо мовчить.

- Ти гадаєш, що вона щось знає?

- Я в цьому більше ніж впевнений. – Маркус широко усміхнувся.

- А якщо нам все ж не вдасться здолати твою сестру, що тоді?

 - Ти так переймаєшся долею Атлладії? – Чоловіка не могла не захоплювати така увага з боку дружини до його рідного краю.

- Це місце від недавнього часу стало і моїм домом. Тому, я просто не можу інакше. Але все ж, якщо так і не вдасться?

- Ну, тоді ми лишимося в Кеджегатані і проведемо своє тихе і розмірне життя у світі Алло Муо. Тут нас Лілея вже точно не дістане.

Чоловік ніжно поцілував Лею у маківку. Ідея, прожити у цьому місці, поруч із Каталеєю починала здаватися йому і не такою вже поганою.

Наступного ранку, Лея прокинулася у ліжку сама. Маркус зібрався ще удосвіта та пішов у місто.