Глава 9. Нове життя та тіні минулого

Глава 9. Нове життя та тіні минулого.  

Минуло трохи більше місяця, відколи Лея почала жити у Каджегатані. Її з Маркусом поселили в будиночку, що був дуже схожий на дім Калхідони. Такий самісінький коридор, що вів до величезної вітальні, яка була одночасно і кухнею. Невелика спальня з одним величезним ліжком, шафою та туалетним столиком. І ванна кімната, присутність якої і здивувала і водночас потішила Каталею. Адже, ходити митися у величезні купальні, як це було у палаці, дівчині б не дуже хотілося.

- Цей світ майже нічим не відрізняється від твого, Лея. – Маркус стояв позаду дівчини, яка із захватом розглядала ванну. – Тут є майже все те саме, що й на землі. Окрім як автомобілів й іншої електронної техніки.

- Проте, тут існує магія. – Дівчина попрямувала розглядати решту будинку, який від тепер мав стати її новим домом.

- Ну, цього тут хоч відбавляй. – Не міг не погодитися із нею чоловік.

- Чому Гебріель і Калхідона називають мене Не Б’юабла? – повільно вивчаючи вітальню, запитала Лея.

- Тому що ти і є Не Б’юабла.

- Але ж в мене в житті не було ніякого дару чи магії.

- Розумієш, ваш світ - він має магію. Однак її запас енергії настільки малий, що лише найсильніші можуть відчути цей потік. В твоїй душі завжди був потенціал, дар – називай це як хочеш. Та через нестачу необхідної енергії, твої здібності просто спали. Опинившись в Атлладії ти, просто сама того не знаючи, змогла увібрати в себе енергію, якої тобі так бракувало на землі. І тим самим ти змогла пробудити свій дар.

- Це як ніби поставити телефон на зарядку. – Лея усміхнулася, бо чомусь саме це порівняння прийшло їй першим в голову.

- А ти права. – На обличчі Маркуса також засяяла усмішка.

Дійшовши до спальні, дівчина застигла перед величезним ліжком.

- Я можу спати у вітальні. – Позаду почувся тихий голос Маркуса.

- Ні, чому ж. – Нарешті оговтавшись, промовила Лея підходячи до шафи. – Ліжко велике. Місця багато. Можна спати разом…

Дівчина замовкла на пів слові, адже відкривши шафу, її неабияк здивувало, що вона вщент наповнена речами, як для Маркуса так і для самої Леї. І те, що замість суконь для неї тут були наряди зі штанів, дівчині також дуже сподобалося. Адже, сукні хоч і були дуже гарними, та ходити в них було ну дуже незручно.

- Здається, вони знали про наш прихід і підготувалися на славу. – Маркуса це і лякало і насторожувало одночасно.  Йому здавалося, що стара Калхідона чогось не договорює. Та наскільки він знав жінку, тримати таємниці і говорити загадками, було її другою натурою.

Ось так, день за днем, ніч за ніччю, Маркус і Лея почали жити спільно під одним дахом. Спочатку, дівчині було незручно перед чоловіком, вона відчувала себе не комфортно і трохи відсторонювалася від нього. В ночі, звісно ж вони спали в одному ліжку, але Лея завжди намагалася бути подалі від Маркуса, відсуваючись на самісінький край. Як-не-як та десять років розлуки все ж повпливали на їхні стосунки. Тай було в минулому щось таке, що не дозволяло їй перетнути ту крихку межу між їхніми відносинами.

Самого ж Маркуса, така відстороненість дружини неабияк лякала. Йому було боляче розуміти, що через свою дурість і сліпу віру сестрі, він втратив цілих десять років свого спільного життя із нею. І хоч чоловік знав, що тим своїм необдуманим вчинком зробив боляче Леї, і зараз він для неї був фактично чужим чоловіком, все ж його серце болісно тягнулося до цієї дівчини, бажаючи понад усе на світі бути поруч із нею та оберігати її.

Та минав час, і Маркус почав помічати, що поведінка дівчини відносно нього потроху змінювалася. Лея більше не намагалася триматися холодно, не соромилася і не уникала його. Навпаки, вона почала частіше з ним розмовляти. Спочатку, це були більш нейтральні розмови, під час яких Лея намагалася дізнатися щось про магію, Атлладію чи інші речі, які її цікавили у цьому світі. Потім, сама того не помічаючи, вона мимохідь згадувала щось зі свого життя і ділилася цими спогадами із Маркусом. В ці моменти йому дуже кортіло пригорнути до себе дружину і так міцно її обіймати і цілувати, тим самим показуючи, що він вже поруч і більше не залишить її одну. Та такі свої пристрасні хвилі бажань, чоловік стримував, адже добре бачив, що Лея ще зовсім не готова відкритися йому повністю. Занадто велика прірва ще лежала між ними.     

Для самої ж Каталеї цей місяць був особливим. Життя під одним дахом із чоловік звісно ж її не дуже радувало. Бо як не крути, а за десять років розлуки він все ж став для неї чужим, хоч вони і були ще одруженими. А от саме розуміння того, що вона більше не в тому величезному палаці, в якому так і кортіло повіситись від нудьги, вже вселяло у дівчину невимовну радість. Робота по дому та в саду відволікали її від думок і старих болючих спогадів, які її так і не бажали відпускати, міцно вгризшись своїми щупальцями у її і так скалічену свідомість.

А ще були дні з Калхідоною. Жінка була і справді дуже доброю і мудрою. Вона взялася навчати Лею, допомагаючи збагнути їй ким вона ж тепер стала. Вони часто блукали Сріблястим лісом, де жінка розповідала Леї про унікальність тієї чи іншої рослини та знайомила її із все новими і новими мешканцями.  

- Це твій дар, дитино. – Мудро говорила Калхідона під час однієї із таких вилазок. – Ти одна з не багатьох, хто здатен бачити світ Алло Муо. Духи приймають тебе і ти повинна прийняти їх.