Глава 4. Сніданок із принцесою або Новий світ

Глава 4. Сніданок із принцесою або Новий світ

- Леді Каталея, дозвольте Вас підготувати до сніданку. Її Величність також сьогодні приєднається до Вас.

Перед розгубленою Леєю стояла молода покоївка, яку їй так дбайливо виділили, щоб та могла допомагати із одягом та різними процедурами, яких тут виявилося аж надто багато.

Вже минуло два дні, відколи дівчина опинилася в королівстві Індрісада та переступила поріг Палацу Семи Кордонів в якості гості самої принцеси Лілеї. Однак, вона й досі не до кінця вірила в те, що з нею відбувається, все гадаючи що це якийсь аж надто дивний сон.  

- Принцеса Лілея буде снідати зі мною? – Думка про те, що доведеться розділяти стіл із правителькою цієї держави, змушувала тремтіти від страху і водночас почувати себе поважною персоною. І не те щоб принцеса при першій зустрічі не сподобалася Каталеї. Ні, навпаки, вона була дуже гарною, граційною, витонченою та говорила як справжня представниця свого статусу (ну, принаймні дівчина гадала, що саме так мають розмовляти принцеси). Та все ж, було щось таке, що змушувало Лею не довіряти цій жінці. Щось в її вічно гарній та привітній усмішці, яка майже ніколи не сходила з лялькового обличчя, навіювало дивні думки якоїсь награності та не щирості. Принаймні, так здавалося самій Каталеї.

- Не часто в нашому палаці бувають гості. Тому, її Величність, радо користується моментами, щоб поспілкуватися із новими людьми. – Маківка, так звали служницю, дбайливо розкладала на ліжку чарівну блакитну сукню, яку, принесла з собою. І звідки вона їх тільки носила?! – Скоро відбудеться бал Великого Миру, тож гадаю, що принцеса Лілея хоче з Вами обговорити деякі його деталі.

- Бал Великого Миру? – Все ще розгублено розглядаючи гарну сукню, запитала Каталея.

- О, невже Ви не чули про Бал Великого Миру?! – Очі Маківки збільшилися у двічі. – Це ж грандіозний банкет, який кожен рік влаштовують на честь завершення великої війни, що довгі роки тривала між континентами Атлладії! Всі вельможі та маги з різних країв прибувають на це свято, щоб вшанувати пам'ять тих, хто поліг на полі бою та прославити і випити за честь героїв, що мужньо боронили свої землі від зла, яке своїми темними пазурами нависло над всією Атлладією.  

І звідки Каталея могла взагалі знати про цю війну, якщо про існування самої Атлладії їй донедавна не було відомо абсолютно нічого. Взагалі, для дівчини все це місце було дивним та напрочуд абсурдним. От до прикладу сама Принцеса Лілея – Каталея і досі не могла збагнути, чому принцесу тут величають як «її Величність», а не «Високість». І якщо вона правителька, то чому й досі не королева? Чи взяти той ліс, в якому вона прокинулася два дні тому. Дивний олень, якого Діпі прозвав Сріблясторогим, і ті маленькі духи грибочки, що майже весь шлях слідували за ними. А ще сонце, що сідає за обрій, однак насправді воно… Та Каталея, навіть, не знала як це диво назвати! Все у цьому світі для неї було чужим та неймовірним. А от сама Маківка, яка, скоріш за все народилася тут і все своє життя прожила на цих землях, здається дуже раділа цій події, адже, розповідаючи про бал, в її очах було стільки радості і захоплення, що Каталея на якусь мить їй навіть позаздрила. Розуміючи, що сказати щось путнє чи бодай трохи вдале про бал Лея не в змозі, вона вирішила просто тактовно змовчати. Краще нехай Маківка розповідає. До того ж у неї це напрочуд добре виходить.

На сніданок Лея йшла при повному параді. Розкішна довга сукня, яку б дівчина, у своєму реальному світі, вжитті б не одягнула. Гарна зачіска, що так вдало підкреслювала риси обличчя. Дивлячись на себе в дзеркало, Каталея ніяк не могла повірити, що правильно підібране вбрання і вдала зачіска так кардинально можуть змінити твою зовнішність. Там, на землі, дівчина ніколи не надавала особливого значення одягу, чомусь вважала, що це дурна трата коштів. А виявляється – дарма.

З усім палацом Лея ще не була добре знайома і більшість коридорів і кімнат залишалися їй невідомими. Та дорогу до їдальні дівчина вже знала досить добре. Мабуть, саме тому її ніхто й не супроводжував зараз. Хоча, все ж дехто був.

- Ти дуже гарна. – Звичка Діпі раптово з’являтися і зникати, щоразу змушували Лею підстрибувати на місці. Цей хлопчина був просто нестерпним. Однак, він був єдиним, з ким, по не відомій причині, дівчина могла розмовляти відверто. 

- О, дякую. – Йдучи довгим коридором, Лея продовжувала розглядати картини, що висіли на стінах всіляко намагаючись ігнорувати хлопця. – Знаєш, я ще трохи на тебе ображена за те, що ти мене тоді лишив саму. – Дівчина й сама не зрозуміла, чому сказала це в голос.

- Вибач. Та з її Величністю я не дуже товаришую. Скажімо так, колись між нами трапився конфлікт.

- Колись? Та тобі від сили десять років! Сумніваюсь, що ти нашкодив принцесі будучи ще в пелюшках. – Каталея зупинилася, і склавши руки на грудях, уважно поглянула на хлопчину. Чомусь їй здавалося, що перед нею не зовсім звичайна дитина. Щось в ньому було таке…   

- До того ж, я до тебе приходив. – Діпі навіть не збирався відповідати на питання.

- Я знаю. – Ще раз оглянувши хлопця з голови до ніг, Лея попрямувала далі. Вона бачила його і в лісі, коли лицарі супроводжували її до палацу. Діпі щоразу тоді виглядав із-за товстих дерев, немов спостерігав за ними. Дивно, як ті чоловіки не могли його помітити? Не воїни, а казна що! Потім хлопчик з’явився у залі, де Лею представляли принцесі Лілеї. Він стояв позаду однієї із колон і також тихо спостерігав, залишаючись для всіх непомітним. І так було ще кілька разів. Діпі завжди намагався бути не помітним і з’являвся лише на декілька коротких митей, а потім зникав у невідомість. Тому, коли ж він все ж наважиться заговорити з Леєю, було лиш питанням часу.