Розділ 10.1

Зараз я повністю поділяю невдоволення Ігната. Я й подумати не могла, що ми з Дмитром знову зустрінемось, та ще й парами. 

Завмираю, коли ці двоє заходять у ресторан, тримаючись за руки, і вони також зупиняються, коли бачать нас. Інна відходить від шоку першою і привітно махає нам рукою, а от Діма її хорошого настрою явно не поділяє. Він дивиться на мене так, наче це я винна у тому, що всі ми тут зібралися. Мені здається, що Діма готовий звинувачувати лише мене у всіх смертних гріхах, лиш би не бачити очевидного. 

– Привіт! Як неочікувано ми всі тут зустрілися! – говорить Інна, коли вони до нашого столика наближаються. 

– Це точно, – фиркає Ігнат. 

– Ви не проти, якщо ми складемо вам компанію? – питає Інна. – Думаю, разом буде веселіше. 

– Взагалі-то, у нас побачення, – заявляє невдоволено Ігнат. 

– Так ми не будемо заважати, – подає голос Діма і відсуває стілець для Інни. 

І чого він добивається? Навіщо йому сидіти з нами за одним столом? Розумію, що Діма не просто так погодився. Буде мене діймати. 

Так уже склалося, що Діма сів навпроти мене. Тепер доводиться дивитися йому за спину, щоб не зустрічатися з ним поглядом. Ми всі робимо замовлення, і поки чекаємо, Інна ділиться своїми враження від свята. 

Я часто дивлюсь, як Діма ставиться до своєї нареченої. Чи є якісь знаки уваги або хоча б усмішка в її бік. Але мені здається, що Діма абсолютно холодний з Інною. Швидше за все, це просто шлюб з розрахунку, і не більше. 

– Полю, а скільки років твоєму синові? – питання від Інни звучить дуже несподівано. Я завмираю й одразу на Діму дивлюсь. Та його вираз обличчя абсолютно холоднокровний. 

– Сім, – кажу, проковтнувши клубок у горлі. Невже Інна щось знає? – Здається, я вже говорила.

– Так? Забула, мабуть, – усміхається. – Ти виховуєш його одна? Не бачу обручки на пальці.

– Інно, що за питання? – невдоволено питає Ігнат. – Це дуже особисте.

– Усе гаразд, – кажу йому. – Інні просто цікаво. Правда ж?

– Звісно, – киває дівчина, і мені здається, що вона дійсно питає про це без жодного підтексту. Вона продовжує мило усміхатися, отже, нічого не знає. – Просто мені цікаво, як ти сама справляєшся. Це дуже важко. 

– Не дуже, – кажу стримано. – До всього можна звикнути. А батько мого сина… Він далеко зараз і ми не спілкуємось.

– Зрозуміло. Пробач, – Інна бере в руку келих з вином, щоб трохи розрядити атмосферу. Іншою рукою торкається плеча Дмитра – і він наче з прострації виринає. – Любий, а ти хочеш дітей? От я мрію про донечку. Хоча не зараз точно. Хочу для себе пожити спочатку. 

Тепер дивлюсь на Дмитра прискіпливо. Чекаю на його відповідь. Знаю, що він завжди хотів першого сина. Але все могло змінитися за ці роки. 

– Я не хочу дітей, – говорить холодно. – Взагалі. 

За столом настає напружена тиша. Я дивлюсь на Інну, і мені так шкода її стає. От справді шкода. Можливо, вона кохає Дмитра, але він точно не кохає її. 

– Це ти зараз так говориш. У нас ще багато часу попереду, – Інна хоче перевести все в жарт, але виходить так собі. Вона дивиться на брата, який також не дуже щасливим здається, і вперше за вечір у моїй голові оселяється думка, що Ігнат не хоче бачити Дмитра своїм зятем. 

– Я зараз повернусь, – кажу і встаю з-за столу. Треба перевести подих, а найкраще для цього підійде тераса. 

Поки що там немає гостей. З дня на день вона почне працювати, а зараз я можу спокійно посидіти тут одна. 

До цього часу я вважала, що у Дмитра щасливе життя, красуня-наречена і великі плани на майбутнє, але зараз дещо в моїх думках змінилося. Діма не кохає Інну. Мабуть, він більше не може нікому довіряти. Це весілля – просто частина плану. Можливо, так треба для бізнесу. Не можу точно сказати, але батько Діми точно задоволений. 

– Можна мені до тебе? – несподівано поруч з’являється Інна. Вона сідає навпроти, коли дозволяю це. – Ти пробач, що ми сіли до вас за стіл. Чесно кажучи, я зраділа, що у нас буде компанія. Останнім часом Діма трохи дивний. Він весь у собі, а я вже й не рада, що цей завод купили. Тепер він буде пропадати тут, а мені доведеться повернутися додому. 

– А як же весілля? - питаю обережно.

 – Ми вже тричі перенесли дату. Відчуваю, що буде і четвертий раз, – зітхає. 

– Мені шкода, – насправді мені дійсно шкода Інну. Вона такою розбитою зараз здається.

– Мені теж, – шепоче. – Я думаю, що у Діми хтось є. Якась інша дівчина. Ми давно не займалися коханням. Кілька тижнів він взагалі мене не торкається. 

Останнє, чого я хочу – це слухати про інтимне життя Інни та мого колишнього нареченого. Не скажу, що мене тішить почуте. Насправді я щиро бажаю щастя цій дівчині, але не хочу згадувати, хто її наречений. 

Єдине, що можу сказати точно – ми всі нещасні по своєму. Навіть не знаю, хто більше, а хто менше.

– Поліно Дмитрівно, там бійка! – кричить офіціантка Оля, і ми з Інною встаємо зі стільців.

– Яка ще бійка? – питаю.