Розділ 6.1

Далі ми переходимо в мій кабінет, і в одну мить тут стає катастрофічно мало повітря. Я сподіваюсь, що не дуже помітно, як тремтять мої руки, поки  розповідаю про страви та що краще обрати. За годину меню готове, і весь цей час Діма сидить поруч з Інною, але витріщається на мене. Лише коли вона запитує щось, він киває та усміхається їй. Зрозуміло, що все це йому не цікаво, але він тримається. 

Інна нарахувала людей тридцять гостей і залишила завдаток. Доволі велику суму. Значно більшу, ніж потрібно. 

Коли нарешті вони йдуть, мені вдається вдихнути на повні груди. Передаю меню на кухню, а сама повертаюся в зал. Автомобіля на стоянці вже немає. Це тішить. Сподіваюсь, що завтра ми не побачимось, а от потім… сюди з’їдуться всі родичі цієї дівчини. Думаю, батько Діми теж тут буде. 

Коли мій робочий час нарешті закінчується, я йду на вулицю, але додому не поспішаю. Нога болить, голова теж. Сідаю на лавку і просто сиджу, дивлячись у нічне небо. В сумці дзвонить телефон, тому дістаю його і бачу, що це подруга.

– Ну і як усе минуло? – питає нетерпляче.

– Навіть не знаю, що казати, – хмикаю втомлено і розповідаю усе з самого початку. 

– Мені так шкода тебе, Полю. Може, візьмеш вихідний на цей день? – питає. 

– Не можу. Треба все контролювати, – відповідаю. – Якщо цій Інні щось не сподобається, вигрібати доведеться мені. Радує тільки те, що попереду у мене цілих три вихідні. От тоді вже відпочину. 

– Тримайся там, – просить подруга. – Мені не подобається твій голос, але я розумію, наскільки це важко.

– Дякую, – закінчивши розмову з Дашею, збираюсь піти на автобус. Встаю, але не встигаю нікуди піти. Поруч зупиняється чорний BMW, і водій виходить з автівки.

– З вами хочуть поговорити, – заявляє і задні двері відчиняє. 

Зазираю всередину і бачу там Олександра Ігорьовича. По спині бігають неприємні мурахи, і кортить бігти звідси, не озираючись. 

– Сідай, Поліно. Розмова є, – холодно говорить батько Діми. 

Я знала, що рано чи пізно він приїде. Просто з усіма цими подіями викинула цю з голови, а дарма. Олександр Ігорьович застав мене зненацька. 

Розумію, що тікати немає сенсу. Поговорити нам доведеться. Сідаю в салон, і двері зачиняються.

– Ви не запитали адреси, – кажу, коли автомобіль рушає. 

– Я знаю, де ти живеш, – сухо відповідає чоловік.

– Про що ви хочете поговорити? – питаю. 

– Думаю, що ти здогадуєшся. Скоро у Дмитра весілля, і я не хочу, щоб твоя поява щось зіпсувала.

– Це не я з’явилася, – випалюю сердито. – Це ви приїхали в моє місто!

– Нехай буде так, – киває чоловік. – Я хочу, щоб ти тримала рота на замку. Дмитро не має дізнатися правду.

– Я й не збиралася нічого йому говорити, – кажу. – Не хвилюйтеся. Моя правда навряд чи щось змінить. Тільки мені цікаво дещо дізнатися. Ви ж знаєте, що мій син – це ваш онук і син Дмитра. Як ви живете з цим, знаючи, що дитина росте без батька по вашій вині? 

– Якщо ти хочеш достукатися до мого сумління, то не варто, – невдоволено цідить Олександр Ігорьович. – Я роблю все для щастя свого сина. 

– Серйозно? – фиркаю. – Хочете сказати, що він щасливий зараз? 

Чоловік нічого не відповідає. Звісно, що тут можна говорити? Щоб не брехати, краще мовчати. 

Автомобіль якраз зупиняється поруч з моїм будинком, і я відчиняю двері, не чекаючи, коли це зробить водій. 

– Сподіваюсь, що ти мене зрозуміла, – кидає на прощання Олександр Ігорьович.

– Звісно, – киваю і двері зачиняю. 

Те, що він приїхав до мене на зустріч, може говорити лише про одне – батько Дмитра розуміє, що почуття досі є. І якщо Діма дізнається правду, ніякого весілля може не бути. 

Страшно дідусеві… Уже й не радий, що Діма купив цей завод. Але пізно щось змінювати. Наша зустріч відбулася. А що буде далі, ніхто вгадати не зможе. 

Автомобіль їде, покинувши мій двір, а я дивлюсь на червоні ліхтарі, які за мить зникають за поворотом. Хочу піти додому і нарешті відпочити, але завмираю як вкопана, коли бачу у дворі ще одну автівку. 

Гримають двері, і на вулицю виходить Діма! Схоже, він їхав за нами від ресторану і тепер хоче знати, чому його батько зі мною зустрічався.

– Як цікаво, – наближається і стає навпроти мене. – Які у тебе справи з моїм татом?