Розділ 9

Наступний ранок у кав’ярні був наелектризований. Бальтазар більше не ховався в тінях — він ходив залом із виглядом переможця, щоразу зупиняючись біля Майї занадто близько, ніби позначаючи свою територію.

​Руфус спостерігав за цим, стискаючи ручку кавомашини так, що метал ледь не стогнав. А Коті... Коті був занадто тихим. Він виніс Майї сніданок — ідеально повітряне суфле, прикрашене пелюстками фіалки.

​— Це для твоїх сил, Майя, — м’яко сказав Коті, торкнувшись її руки. — Твоє серце б’ється занадто швидко сьогодні. Тобі потрібен спокій, а не гроза.

​Бальтазар, почувши це, різко обернувся, і його очі спалахнули сріблом.

— Їй потрібен драйв, Коті. Вона не порцелянова лялька, щоб її тримати під ковпаком твоїх лікувальних чаїв.

​— Досить! — Майя ляснула долонею по стійці. — Я не меню, щоб ви мене ділили. У нас робота!

​Але робота не клеїлася. Кожен із них намагався вразити її по-своєму:

1. ​Руфус приготував для неї «Золоте лате». Коли Майя зробила ковток, вона відчула неймовірний приплив тепла, ніби її обійняло саме сонце. Це було кохання, яке обіцяло захист і стабільність.
2. ​Бальтазар приніс їй каву «Опівнічне марево». Один запах напою змусив її серце калатати, а перед очима попливли образи нічних польотів над містом. Це було кохання, яке обіцяло пригоди та безумство.
3. ​Коті подав їй настій «Мрії лісу». Випивши його, Майя відчула таку гармонію, ніби вона знає всі таємниці всесвіту. Це було кохання, яке обіцяло розуміння та спорідненість душ.

​Увечері, коли кав’ярня зачинилася, Майя вийшла на задній двір, щоб подихати свіжим повітрям. Але там на неї чекали всі троє. Вони стояли в ряд, серйозні й рішучі.

​— Ми не можемо більше вдавати, що нічого не відбувається, — почав Руфус, виходячи вперед. — Це місце тримається на нашій єдності, але ти... ти змінила цей баланс.

​— Ти маєш вибрати, Майя, — додав Бальтазар, схрестивши руки на грудях. — Кому з нас належить твоє «так»?

​— Або ти вибереш нас усіх? — несподівано тихо запитав Коті, поправляючи окуляри. — Бо ми — зграя. І ми не хочемо втрачати одне одного через суперництво.

​Майя подивилася на них. Рудий лев, чорна пантера і срібний вовк (хоча він і кіт). Кожен із них був частиною її нового життя. Вибрати одного означало розбити серця іншим.

​— Ви хочете вибору? — Майя підняла підборіддя. — Тоді слухайте. Я не вибираю між вами як між речами. Ви всі мені дорогі. І якщо ви не можете жити в мирі, то, можливо, я — не та, хто вам потрібен.

​Вона розвернулася, щоб піти, але Промінчик, який вискочив із дверей, перегородив їй шлях і почав голосно мурчати, дивлячись на них усіх. Його маленьке магічне поле з’єднало їх у одне кільце.

​І в цей момент Майя зрозуміла: це не трикутник. Це коло.