Розділ 7

Ранок третього дня не приніс полегшення. Сонце ледь пробивалося крізь сірі хмари, освітлюючи втомлені обличчя команди «Cat's & Cups». Майя не спала всю ніч, підраховуючи виторг. Купа зім’ятих купюр і важких монет на столі виглядала солідно, але чи достатньо цього було, щоб зупинити такого гіганта, як Віктор?

​— Нам не вистачає ще зовсім трохи, — прошепотіла вона, протираючи очі. — Люди приходять, магія Коті діє, але Віктор має юристів, гроші й владу.

​Бальтазар, який знову став людиною, стояв біля вікна. Його чорна сорочка була розстебнута на верхній ґудзик, а погляд зосереджений на чорному автомобілі, що вже годину стояв на протилежному боці вулиці.

​— Він не чекатиме вечора, — глухо промовив Бальтазар. — Він відчуває, що програє. Щури завжди кусають найсильніше, коли їх затискають у кут.

​Руфус у цей час перевіряв кавомашину. Його рухи були механічними.

— Майя, якщо все піде не так... якщо почнеться бійка... бери Промінчика і тікай через задній хід. Ми затримаємо їх. Нам не звикати міняти домівку, але ти — людина. Тобі не варто ризикувати життям через старі стіни.

​— Це не просто стіни, Руфусе! — Майя різко підвелася, і стілець зі скрипом від’їхав назад. — Це місце, де я вперше відчула себе потрібною. Де я знайшла друзів, які не дивляться на мене як на «просто дівчинку». Ми не здамося.

​Двері розчинилися так різко, що дзвоник над ними жалібно дзижкнув і відлетів убік. У зал зайшов Віктор. Цього разу він був сам, без охоронців, але в його руках була важка течка, а на обличчі — маска холодної люті.

​— Час вийшов, — кинув він, кидаючи течку на найближчий столик. — Ви порушили дванадцять пунктів санітарних норм, три пункти пожежної безпеки, і, головне, — ви не зібрали потрібну суму. Мої аудитори вже все перевірили.

​— Ви брешете! — Майя вийшла наперед. — Ми працювали вдень і вночі. У нас черги стояли до самого ранку!

​— Черги з маргіналів та божевільних студентів? — Віктор гидливо скривився. — Ваші «гроші» нічого не варті, бо вони здобуті незаконним шляхом. Де ліцензія на продаж... — він глянув на меню, — «Кошачого ока»? Що це взагалі таке? Наркотики? Галюциногени?

​Коті зробив крок вперед, але Руфус зупинив його рукою.

​— Вікторе, ви прийшли сюди не за паперами, — спокійно сказав Руфус. — Ви хочете знести цю будівлю, бо під нею проходить старий магічний розлом, який ви хочете використати для своєї енергетичної компанії. Ви хочете вбити це місце.

​Віктор на мить застиг, а потім розсміявся — гучно й неприємно.

— О, так ви не просто коти-недоучки, ви ще й щось розумієте. Так, мені потрібен цей розлом. І я отримаю його. Прямо зараз.

​Він дістав із кишені дивний пристрій, схожий на детонатор.

— Один сигнал — і важка техніка за рогом почне працювати. Мені байдуже, чи вийдете ви звідси самі, чи вас вивезуть разом із будівельним сміттям.

​Бальтазар напружився, його тінь на підлозі почала рости, набуваючи страхітливих розмірів. Його пальці перетворювалися на кігті. Ще секунда — і він би кинувся на Віктора, розкриваючи таємницю перевертнів усьому світу.

​Але Майя зробила те, чого ніхто не очікував. Вона не стала кричати чи битися. Вона спокійно підійшла до Віктора і простягнула йому звичайну білу паперову чашку.

​— Випийте, — тихо сказала вона.

​— Ти знущаєшся? — Віктор замахнувся, щоб відкинути чашку.

​— Це не магія, — перебила його Майя. — Це просто кава. Звичайна кава, яку я варила сама. Без пилу Коті, без сили Руфуса. Просто... напій. Випийте і подивіться у вікно. Там стоять люди.

​Віктор мимоволі глянув на вулицю. Там, попри дощ, зібралося кілька десятків людей. Студенти, пані, якій Майя подарувала квіти, старий професор. Вони стояли з плакатами: «Залиште наше місце спокою!», «Тут живуть серця!».

​— Ви думаєте, що купуєте нерухомість, — продовжувала Майя. — Але ви купуєте війну з усім містом. Ви вимкнули магію, Вікторе, але ви не врахували людську впертість. Якщо ви натиснете цю кнопку — завтра всі газети, всі соцмережі будуть гудіти про те, як великий холдинг знищив останню краплю затишку в цьому районі. Ваші акції впадуть швидше, ніж цей будинок.

​Віктор подивився на натовп, потім на Майю. Він бачив перед собою дівчину, чиї руки були в сажі, волосся розпатлане, але погляд був таким твердим, що він мимоволі відступив.

​— Це блеф, — процідив він.

​— Перевірте, — Майя вказала на двері. — Там стоїть журналістка з міського каналу. Вона чекає вашого коментаря.

​Віктор глянув на свій «детонатор». Його пальці тремтіли. Він зрозумів: магія котів була небезпечною, але магія людей, які об’єдналися навколо спільної ідеї, була непереможною. Він різко сховав пристрій у кишеню.

​— Це ще не кінець, — просичав він, хапаючи свою течку. — Ви все одно збанкрутуєте. Самі. Без моєї допомоги.

​Він вибіг із кав’ярні, мало не збивши з ніг журналістку, яка справді чекала на порозі (хоча це була просто подруга Майї, яку та попросила прийти з камерою).

​У залі запала тиша. Руфус повільно видихнув. Бальтазар сховав кігті й сперся на стійку, важко дихаючи.

​— Ти... ти просто вигадала це про акції та новини? — запитав Бальтазар, дивлячись на Майю з сумішшю жаху та захоплення.

​— Майже все, — Майя нарешті дозволила собі посміхнутися. — Крім людей на вулиці. Вони справжні. Вони прийшли, бо ми зробили їхнє життя трішки кращим.

​Руфус підійшов до каси, висипав увесь виторг і почав рахувати. Через десять хвилин він підняв голову.

— Нам вистачає. На оренду, на податки... і навіть на нові дивани, про які ти просила, Майя.

​Майя відчула, як сили покидають її. Вона сіла прямо на підлогу, і до неї одразу підбіг Промінчик, голосно муркочучи й тицяючись мокрим носом у долоню.

​— Ми це зробили, — прошепотіла вона.

​— Ні, — Бальтазар підійшов і незграбно, але щиро погладив її по голові. — Це зробила ти, маленька людино. Ласкаво просимо в сім'ю. Тепер ти офіційно — Головна Кішка цього закладу.