Розділ 5

Після візиту Віктора в кав’ярні панувала тиша, яку переривало лише мірне сопіння Промінчика. Майя сиділа за столом, обкладена аркушами паперу.

​— Отже, план такий, — рішуче сказала вона, дивлячись на Руфуса, Коті та Бальтазара, який знову прийняв людську подобу і стояв біля стіни, схрестивши руки на грудях. — У нас залишилося менше трьох діб. Звичайна кава нас не врятує. Нам потрібен хайп. Нам потрібне щось, за чим люди будуть стояти в черзі о третій годині ночі.

​— О третій годині ночі люди мають спати, — буркнув Бальтазар.

​— Тільки не в цьому місті, — заперечила Майя. — Студенти, які готуються до іспитів, фрілансери, закохані пари... Ми відкриємо «Нічну лавку магії».

​— І що ми їм запропонуємо? — зацікавився Коті, поправляючи окуляри. — У мене є рецепт настоянки на місячному сяйві, вона дає неймовірну ясність думок на шість годин.

​— Саме це! — вигукнула Майя. — Ми назвемо це кава «Кошаче око». Вона допомагатиме бачити суть речей. А до неї — твої тістечка з лавандою, які дарують спокійні сни після важкої роботи.

​Бальтазар відклеївся від стіни.

— А я що маю робити? Танцювати перед ними?

​— Ні, — Майя хитро посміхнулася. — Ти будеш нашою головною загадкою. Ти будеш розносити замовлення в темряві, використовуючи свою здатність зникати в тінях. Люди люблять містику. Вони будуть думати, що це фокуси, ілюзії... Вони будуть писати про це в усіх соцмережах!

​— Руфусе, — Бальтазар подивився на друга, — скажи їй, що це принизливо.

​Руфус глянув на порожню касу, потім на Майю, в чиїх очах горіла така впевненість, якої він не бачив сотні років.

— Бальтазаре, діставай свій найкращий чорний шовковий жилет. Ми починаємо нічну зміну.

​Тієї ночі вікна кав’ярні не згасли. Майя власноруч розвісила на фасаді гірлянди, що світилися м’яким фіолетовим світлом. Коті чаклував на кухні, змішуючи кавові зерна з таємними інгредієнтами, від яких у повітрі розліталися крихітні сріблясті іскри.

​Перші відвідувачі — двоє втомлених студентів-архітекторів — зайшли о першій годині ночі.

— Ми чули, тут дають каву, від якої мозок починає працювати як суперкомп’ютер... — невпевнено сказав один із них.

​Тієї ж миті з повної темряви залу перед ними безшумно виник Бальтазар. У світлі свічки його очі здавалися двома лезами бритви. Він поставив на стіл дві чашки, з яких піднімалася густа синя пара.

​— Пийте, — коротко кинув він. — І не ставте зайвих питань.

​Студенти перелякано перезирнулися, зробили по ковтку... і їхні очі розширилися.

— Ого... я... я ніби бачу структуру всього будинку в 3D! — вигукнув перший.

​До ранку про «диво-каву» знала вже половина університету. Але Віктор теж не спав. Поки в кав’ярні дзвеніли монети, він стояв на іншому боці вулиці, стискаючи кулаки.

​— Три дні, кажеш? — просичав він. — Ну що ж, Майя. Подивимося, як ти впораєшся, коли до вас завітає «санітарна інспекція», якої не існує в природі.

​Він дістав телефон і набрав номер когось, хто вмів створювати проблеми набагато серйозніші, ніж перевірка документів. Це був хтось, хто ненавидів котів ще більше, ніж він.