Розділ 4

Ранок почався з дивного відчуття в повітрі — воно було густим і липким, як перепалений цукор. Майя стояла за стійкою, розставляючи щойно спечені круасани. Аромат ванілі та масла нарешті витіснив запах старого пилу. Руфус спостерігав за нею з кутка, попиваючи неймовірно міцне еспресо.

​Бальтазар у подобі величезного вугільно-чорного кота лежав на найвищій полиці над баром. Його хвіст нервово смикався, вибиваючи дріб по дереву.

​— Твоя «людська метушня» дратує, — пролунав його голос у голові Майї. — Навіщо ці квіти? Навіщо ці усмішки? Коти не посміхаються. Ми просто є. Ми — досконалість.

​— Досконалість, яка не може заплатити за оренду, — відрізала Майя, навіть не піднімаючи голови. — Бальтазаре, якщо ти зараз же не перетворишся на людину і не допоможеш мені переставити цей важкий стіл до вікна, я попрошу Руфуса посадити тебе в переноску.

​Полиця здригнулася. Чорна тінь метнулася вниз, і за секунду перед дівчиною стояв високий, роздратований чоловік у чорній сорочці. Його очі металево виблискували.

​— Ти... ти смієш погрожувати мені переноскою? — він зробив крок до неї, і температура в залі впала на кілька градусів. — Я бачив, як руйнувалися імперії, дівчино. Я бачив вогні, які спалювали міста. Ти для мене — лише спалах сірника.

​— Тоді допоможи цьому сірнику не згаснути, — Майя вказала на стіл. — Клієнти люблять сидіти біля вікна. Якщо ми хочемо вижити, нам треба стати частиною цього міста, а не ховатися в тінях.

​Бальтазар щось прошипів собі під ніс, але стіл переставив. Однією рукою, ніби той нічого не важив.

​Ближче до обіду кав'ярня почала наповнюватися людьми. Студенти з ноутбуками, молоді мами, старий професор із книгою. Майя літала між столиками, а Руфус, на диво швидко навчившись, майстерно малював молоком на каві маленькі котячі лапки. Навіть Бальтазар, хоч і виглядав як найпохмуріший офіціант у світі, мовчки розносив замовлення. Його крижаний погляд змушував відвідувачів сидіти тихо, але кава була настільки смачною, що вони поверталися знову.

​Але ідилія тривала недовго.

​Двері розчинилися з таким гуркотом, що Промінчик, який дрімав на підвіконні, підстрибнув і сховався за вазон. У зал зайшов чоловік у дорогому сірому костюмі. За ним йшли двоє міцних охоронців у сонцезахисних окулярах.

​У повітрі одразу запахло чимось штучним і неприємним — дешевим одеколоном і заздрістю.

​— Пан Віктор, — процідив крізь зуби Руфус, виходячи наперед. Його зіниці стали вертикальними.

​— О, Руфусе, друже мій, — відвідувач усміхнувся, але його очі залишалися холодними. — Я бачу, ти знайшов спосіб оживити цей притон. Квіти, дівчинка за стійкою... Мило. Але марно.

​Він поклав на стійку теку з документами.

​— Оренда цієї будівлі офіційно перейшла до мого холдингу. Тут буде сучасний скляний офісний центр. Вам дається три дні на виїзд. Коти, як відомо, добре пристосовуються до життя в підворіттях, чи не так?

​Бальтазар зробив крок вперед, і тіні в кутках залу почали розширюватися, стаючи довшими і гострішими.

​— Ти смієш приходити на нашу територію і диктувати умови, смертний? — голос Бальтазара став низьким, вібруючим, від якого затремтіли шибки у вікнах.

​Охоронці схопилися за зброю під піджаками, але Майя відчула, що зараз станеться щось жахливе. Якщо коти розкриють себе, їх знищать. Або вони знищать пів міста.

​— Зачекайте! — Майя вибігла на середину залу, стаючи між Бальтазаром і Віктором. — Ви не можете нас виселити. У контракті Руфуса є пункт про «історичне та культурне значення закладу».

​Віктор розреготався.

​— Культурне значення? Цієї забігайлівки? Не сміши мене, дівчинко.

​— Ця кав'ярня — серце району, — твердо сказала Майя, хоча її руки тремтіли. — І якщо через три дні ми доведемо, що наш прибуток виріс утричі, а кількість постійних відвідувачів перевищує тисячу — закон буде на нашому боці. Ви не зможете знести успішний бізнес, який платить такі податки.

​Віктор припинив сміятися. Він подивився на Майю з цікавістю, ніби побачив під ногами рідкісну комаху.

​— Три дні? — він кивнув. — Гаразд. Три дні. Якщо через сімдесят дві години ця каса не буде лопатися від грошей, я особисто виведу вас звідси в кайданах. А будівлю зрівняю з землею.

​Коли двері за Віктором зачинилися, у кав'ярні запала мертва тиша. Клієнти, налякані напругою, почали швидко розходитися.

​— Ти божевільна, — порушив мовчання Бальтазар. Він знову став котом, але його шерсть стояла дибки. — Утричі? Це неможливо навіть з магією. Магія не створює паперові гроші з нічого, вона лише змінює сприйняття.

​— Тоді ми змінимо сприйняття всього міста, — Майя сіла на підлогу поруч із ним і поклала руку на його чорну спину. Цього разу він не відсахнувся. — Ви чудові, магічні істоти. Але ви не знаєте людей. А я — знаю. Бальтазаре, ти казав, що бачив імперії, які руйнуються. Допоможи мені збудувати одну тут. За ці три дні.

​Чорний кіт подивився їй в очі. У його погляді вперше не було злості — лише дивна, похмура повага.

​— Якщо ми програємо, — промуркотів він, — я першим з’їм того чоловіка в сірому костюмі.

​— Домовилися, — зітхнула Майя. — А тепер — за роботу. Нам потрібно придумати щось таке, від чого все місто збожеволіє. Нам потрібне «Нічне меню для тих, хто не спить».