Розділ 3

Ранок у кав’ярні почався не з аромату випічки, а з відчуття, ніби за тобою стежать. Майя прокинулася на затишному дивані на другому поверсі. Руде кошеня, яке вона назвала Промінчиком, мирно сопло біля її ніг. Тут справді не було пилу, а повітря здавалося солодким і чистим — магія котів справді працювала краще за будь-які фільтри.

​Коли вона спустилася в зал, Руфус уже стояв за стійкою. Він виглядав бездоганно в білій сорочці, але його обличчя було напруженим.

​— У нас проблема, — коротко кинув він замість привітання.

​— Знову порожня каса? — запитала Майя, зав’язуючи волосся у хвостик.

​— Гірше. Бальтазар повернувся.

​Тієї ж миті з найтемнішого кутка залу, де стояло старе шкіряне крісло, почулося роздратоване шипіння. Майя здригнулася. З тіні повільно вийшов чоловік, повністю одягнений у чорне. У нього було вугільно-чорне волосся, бліда шкіра і очі кольору грозового неба.

​— Хто це? — голос незнайомця був холодним, як лід. — Руфусе, ти привів людину в наше святилище? Ти зовсім втратив нюх від свого дешевого лате?

​— Це Майя, — спокійно відповів Руфус. — Вона врятувала кошеня і тепер врятує наш бізнес.

​Бальтазар голосно засміявся, і цей звук більше нагадував скрегіт кігтів по металу. Він підійшов до Майї впритул. Від нього пахло грозою та гірким полином.

​— Врятує? Ця маленька двонога істота, від якої тхне дощем і страхом? — він примружився. — Слухай сюди, дівчино. Я — Бальтазар. Я не вірю людям. Ви галасливі, незграбні й приносите лише хаос. Якщо ти розіб’єш хоч одну чашку або змусиш мене посміхатися цим дурним відвідувачам — я особисто виставлю тебе за двері. У вигляді миші.

​Майя відчула, як всередині закипає обурення. Вона згадала, як важко їй було вдома, як вона мріяла про шанс змінити життя. Страх відступив, поступившись місцем впертості.

​— По-перше, — Майя зробила крок вперед, дивлячись прямо в його сірі очі, — я не боюсь злих котів. У мене була вчителька математики, яка шипіла професійніше за вас. По-друге, подивіться на свої вітрини. Вони порожні! Люди не купують каву у тих, хто дивиться на них, як на обід.

​Бальтазар напружився, його пальці смикнулися, ніби він хотів випустити кігті. Але Майя вже розвернулася до Руфуса.

​— Мені потрібні дошки, крейда, квіти та свіжі круасани. І Бальтазаре, — вона кинула погляд через плече, — якщо хочете бути корисним, ідіть на кухню. Ваша похмурість ідеально підходить для того, щоб охолоджувати напої без льоду.

​Чорний кіт застиг від такої зухвалості. Руфус ледь стримав усмішку.

​Через годину на вулиці перед входом з’явилася дерев’яна дошка з написом: «Кава, яка лікує серце. Перше печиво — у подарунок від рудого щастя».

​Перший клієнт — літня пані з сумним поглядом — несміливо відчинила двері.

​— Ой, як у вас затишно... — прошепотіла вона, дивлячись на вазочку з польовими квітами, яку Майя встигла поставити на стіл.

​Бальтазар, який сидів на високому стільці в кінці залу в подобі великого чорного кота, незадоволено смикнув хвостом. Він збирався стрибнути на стійку і налякати жінку, але Майя вчасно поклала руку йому на голову і міцно, але лагідно притиснула.

​— Грійтеся, пані, — посміхнулася Майя. — Сьогодні у нас особливий день.

​Вона ще не знала, що за вікном кав’ярні, у чорному автомобілі, хтось уважно спостерігає за нею. Хтось, хто дуже не хотів, щоб «Cat's & Cups» знову відкрила свої двері.