Розділ 2

Майя затамувала подих. Сірий кіт, якого назвали Коті, торкнувся лапою закривавленого вушка кошеняти. Його лапа на мить сяйнула ледь помітним золотистим світлом. Поранене маля слабко пискнуло, і Майя побачила диво: глибока рана на боці затягнулася прямо на очах, залишивши лише чисту рожеву шкіру.

​— Він житиме, — пролунав голос.

​Майя здригнулася. Говорив не чоловік біля дверей, а... сірий кіт. Його паща не рухалася так, як у людей, але слова чітко звучали в її голові.

​— Ти... ти розмовляєш? — прошепотіла вона, відступаючи до виходу. — Ви... що ви таке?

​Чоловік у чорному фартуху замкнув двері на важкий засув. Тепер, у теплому світлі ламп, Майя помітила, що він неймовірно вродливий, але якоюсь хижою, гострою красою. Його рухи були занадто плавними, занадто ідеальними.

​— Ми — ті, хто тримає баланс у цьому місті, дівчино, — відповів він. — Я — Руфус, власник цього закладу. А це, — він кивнув на сірого, який уже знову ставав людиною, — наш лікар.

​— Ви перевертні? — Майя відчула, як паморочиться в голові.

​— Ми Коти, — гордо виправив Руфус. — І ти щойно побачила те, що люди не мають бачити. Зазвичай ми просто стираємо пам'ять таким випадковим гостям, але... — він примружився, підходячи ближче. — Чому від тебе пахне магією старого лісу? І чому ти не знепритомніла, коли Коті почав лікування?

​Майя згадала про тата. Про його старі книги, які він завжди ховав, і про те, як він називав її «своєю маленькою відьмою». Але вона лише похитала головою.

​— Я просто хотіла врятувати кота. Дякую. Я піду.

​— Не так швидко, — Руфус перегородив шлях. Його погляд впав на касовий апарат, який самотньо стояв на стійці. — Ти заборгувала нам за магічне зцілення. А гроші... людські папірці... нам дуже потрібні.

​Він відкрив касу. Вона була абсолютно порожня. В залі панував ідеальний порядок, пахло дорогою кавою, але не було жодного клієнта.

​— Наш бізнес помирає, — несподівано чесно сказав Коті, застібаючи ґудзики своєї білої сорочки. — Люди заходять, дивляться на нас і тікають. Кажуть, що тут «холодно» і «незатишно». Ми не розуміємо, що їм треба. Якщо ми не заплатимо оренду до кінця місяця, нас виженуть на вулицю. А коти-перевертні без дому — це біда для всього міста.

​Майя озирнулася довкола. Кав'ярня була красивою, але справді нагадувала музей. Холодні мармурові столи, відсутність меню, бариста, які дивляться на тебе так, ніби хочуть з'їсти, а не приготувати лате.

​— Звісно, люди тікають! — вигукнула Майя, забувши про страх. — У вас тут атмосфера як на допиті! Де квіти? Де затишні дивани? Де опис напоїв, від яких хочеться посміхатися? Ви навіть не запропонували мені сісти!

​Руфус і Коті перезирнулися.

​— Ти... ти розумієшся на цьому? — запитав Руфус, нахиливши голову набік, зовсім як кіт.

​— Я все життя мріяла про свою справу, — зітхнула Майя, дивлячись на врятоване кошеня, яке тепер мирно спало на барній стійці. — Але у мене тільки порожні кишені та мама, яка не пустить цього малого додому.

​Руфус усміхнувся, і ця усмішка була гострою, як кіготь.

​— Пропозиція така, Майя. Ти залишаєшся тут. Ми даємо тобі житло на другому поверсі — там немає алергенів, лише магія. Ти доглядаєш за малим. Але натомість... ти врятуєш цей бізнес. Ти навчиш нас бути «людськими».

​Майя подивилася на дощ за вікном, згадала холодну квартиру і знову глянула на рудий комочок щастя.

​— По руках, — сказала вона. — Але перше правило: почнемо з нормальних цін і безкоштовних печеньок до кави.