Розділ 29.

Русалчине озеро, що знаходилось неподалік від будинку Реквієм, було затишним та привабливим місцем. Кав'ярні, ресторації та старі архіви — ось чим славилася вулиця Мору, яка тягнулася вздовж лівого берегу. По інший бік до води хилились верби, а з рідких заростей очерету іноді виринали крижні — тривав період гніздування.

Під спів птахів та тихий шелест вітру містяни мимоволі сповільнювалися, стишуючи крок, аби довше насолодитися весною. Сезон відродження тут неабияк кидався в око — вишні вкривалися рожевим цвітом, всіюючи молоду траву дрібними пелюстками, і додавали певної казковості кам'яним будинкам.

Дім Вієм, затиснутий з обох боків своїми близнюками, виділявся лише квітучим, старим деревом в декількох метрах від вхідних дверей. Невеликий, з високими стелями та світлими стінами, він мав в собі всього декілька кімнат: ванну; кухню, з'єднану з вітальнею; та досить простору спальню з одномісним ліжком, що, водночас, слугувала й кабінетом.

— Проходь, — запросила розвідниця, прочиняючи дерев'яні стулки. — Вибач, тут трохи безлад...

Велет, що увійшов слідом, з цікавістю роззирнувся. Безлад справді був присутній, але нагадував радше творчий хаос, ніж просто неохайність. Бруду, як такого, не знайшлося — пил регулярно прибирала магічна система заклинань, оновлювана кожні два роки, — а от кіпи документів, тек і пожовклих аркушів з безладними записами давньої обрядовості та письмен, лежали чи не на всіх, горизонтальних поверхнях.

— Ти архіви пограбувала? — гмикнув штурмовик. — Вперше бачу стільки документації з печатками обмеженого доступу.

— Взагалі, так, — безтурботно відгукнулася дівчина, вправно переступаючи паперові завали на шляху до кухні. — Але грабувала не я — я тільки викупила все це з чорного ринку за батьківські гроші.

Здивовано здійнявши брови, він вчитався в аркуш, що першим трапився на очі. Що ж, це було цілком очікувано, зважаючи на її бажання докопатись до правди, хоча такі методи Переяру не здавались прийнятними. Втім, засуджувати не збирався — хтозна, як вчинив би він сам, опинись в подібній ситуації?

— То що ти хотіла взяти? — розсіяно запитав, розглядаючи дивні формули. Ніби й заклинання, але більше нагадувало стару обрядовість, описану з точки зору сучасної магії.

— Чесно кажучи, мені потрібно чимало всього, — зітхнула, взявшись заварювати каву. Не знайшовши серед запасів цукру для кави смертника, вирішила заварити напій з перцем та чорним шоколадом зі схованки Безуала. — Більшу частину всього, що тут є, я вже маю на схроні, але цього замало. Принаймні, там я не знайшла необхідного.

Кинувши на Вієм задумливий погляд, Велет помітив бісеня, що матеріалізувалось за невеликим, круглим столом, і вже поїдало ласощі. Здавалося, у Безя скрізь були свої запаси.

— Ти намагалась розшифрувати обрядовість, якою прикликали титанів? — припустив чоловік, підступаючи ближче.

Вона кивнула, розливаючи каву в зручні, керамічні кружки, і повернулась, простягаючи посудину співрозмовнику:

— Радше, хотіла зрозуміти, як саме їх прикликали. Знайти сам ритуал, яким скористалися батьки, мені не вдалося, тому я шукала всі, більш-менш схожі, обряди зі старих часів.

Переяр вдячно кивнув, приймаючи запропоновану каву, і відклав листок з формулами на попереднє місце.

— Впевнена, що знайдеш відповідь в старих ритуалах? Можливо, твій батько створив новий?

Розсіяно глянувши на нього, дівчина знизала плечима і розчахнула вікно, що виходило на невеликий парк позаду будинку. Звісно, вона допускала й таку можливість, зважаючи на характер попереднього короля, але...

— Щоб створити щось нове, потрібно мати вже існуюче підґрунтя чи хоча б інструменти. І я хочу знайти якщо не сам ритуал, то те, від чого відштовхувався тато.

Зробивши декілька ковтків кави, Велет з розумінням кивнув і замислився. Хотілося допомогти з пошуком відповідей, але знав, що зараз йому навряд чи відомо щось, чого не знає сама Реквієм.

— До речі, а королева? Ким була вона? Я чомусь про неї дуже мало пам'ятаю — лише те, що вона володіла магією води та могла передбачити майбутнє. Але зараз і в цих знаннях не впевнений...

Запитання здивувало розвідницю. Що ж, вона й сама небагато знала про власну матір, навіть обличчя насилу згадувала, проте раніше це не здавалося проблемою. Ніби так і повинно бути. В її спогадах центральною фігурою був батько і брат, згодом бабуся, а от щодо королеви...

— Не повіриш, але я не пам'ятаю, — розгублено відповіла, мимоволі стиснувши кружку в долоні. — Здається, в моїх спогадах вона присутня лише на власній страті. Тільки це ж не може бути правдою? Я точно знаю...

Почувши відповідь, перелесник спохмурнів. Дійсно, на правду це не надто схоже, але й вся ситуація зі страченими королями видавалася дивною. Навіть обличчя, що ще в дитинстві дивилися на нього чи не з кожного третього портрету в столичних маєтках, зараз були зовсім затуманеними.

Що більше він думав про останніх з династії етт Оріан, то більше сумнівався у власних знаннях щодо цієї сім'ї.

— Може й справді варто спробувати пошукати щось про королеву? А... як її звали?

— Ведана етт Оріан, — принаймні, тут пам'ять її не підводила. — Тільки не пригадую, з якої сім'ї походила мама.

Вієм ледь помітно насупилась, намагаючись згадати важливі деталі, але слова, розмови, навіть родові герби танули, мов вранішній туман. Здавалося, на спогадах, пов'язаних з королевою, стояв блок, який і не давав знайти відповіді. Та хіба це можливо?

Про Яровита етт Оріан дівчина пам'ятала значно більше, важливої і не дуже, інформації. Його настанови та розмови з двійнятами нерідко поверталися у снах, не даючи забути про минулі дні.

— Дивно, — тихо вимовив Велет, опустивши погляд в кружку з теплою кавою.

Зробив ковток і мимоволі припустив, що втрата спогадів про матір була не такою вже й неможливою, зважаючи на малий вік Реквієм та травмуючі події під час повстання. Останнє він погано пам'ятав, адже в той період їхня сім'я знаходилась далеко від столиці.