Розділ 27.

Прохолодна місцевість, яку ще декілька років тому обдували північні вітри, приносячи із собою океанічну сіль, тепер поросла деревами і густою травою. Не зважаючи на весняний сезон, деякі кущі та крони вже плодоносили, а інші – скидали золотаве листя.

Просторі й високі будинки, зовні обмазані глиною, тут прикрашали лозою та виноградом. Хтось оплітав віконні ставні гілочками, а хтось магічно зрощував рослинні прикраси навколо будівель.

Кругом чувся веселий сміх, вигуки та тупіт дитячих ніг. Маленьке поселення, огорожене від океану та решти материка високими ясенями, стало місцем порятунку для усіх його жителів.

– Пані, пані Аск! – вигукувала дівчинка років восьми, чимдуж біжучи до високої жінки з букетом польових квітів в руках. Русяве волосся дитини було заплетене складними косами, а світла сукня з довгими рукавами тішила око ручною вишивкою.

Добігши до пані, що саме зупинилась перед ідолом богині Мари, дівчинка щасливо озирнулась через плече. Цього разу вона випередила друга, який біг позаду.

– Я слухаю тебе, – мелодійно відгукнулася Аск, опустивши на дерев'яний вівтар плетений кошик з ягодами.

– Пані, навчіть мене плести віночок, будь ласка! – захоплено попросила дитина.

Великі, карі очі сяяли при погляді на золотокосу жінку – в цьому поселенні вона не носила маску Вольто, адже привчала вихованців з розумінням та прийняттям ставитись до ран кожного. І зараз на дитину поглянула жінка невимовної краси: світла шкіра, витончені риси обличчя та м'який погляд блакитних, мов південне море, очей. Ніхто тут не зважав на старі, широкі шрами, залишені на її обличчі.

– Невже Рута відмовилась навчити тебе? – усміхнулася титан, опустившись на дерев'яну лаву поруч.

– Вона геть незрозуміло пояснює, – ображено підібгала губи дівчинка, вкладаючись на лавці поряд.

Кучерявий хлопчик, одягнений в такий же світлий одяг, що вже був з зеленими плямами на лікті та колінах, захекано всівся по інший бік від пані. В руках він також тримав власноруч зібрані квіти та зелені гілочки. Кинув похмурий погляд на подругу з-під густих, чорних брів, і благально подивився на жінку:

– І мене навчіть, будь ласка. Рута не захотіла нам нічого пояснювати!

Усмішка титана стала трохи ширшою, коли вона з розумінням похитала головою. Надто вже добре знала непосидючий характер цих двох, тож зі сміхом простягнула:

– Думаю, винна тут не Рута. Ви знову побилися?

Зашарівшись від сорому, обоє винувато відвели погляди і одночасно заперечливо похитали головами. Не хотілося, аби через це ще й пані відмовилася їх навчати. До кого тоді бігти?

– Ну гаразд, бешкетники. Дивіться уважно і повторюйте за мною. Починаємо з двох гілочок: ставимо їх навхрест під самим листям, потім стебло однієї закидуєте між ними через стебло іншої. Вони будуть основою для решти. Третю ставите навхрест з першими стеблами, а її гілочку знову перекидаєте між нею і вже другою, тільки щоб всі лежали на одну сторону, з якої почали. Бачите, з кожною новою рослиною основа стає міцнішою. Плетіть тісно, аби не розпався.

З зосередженими виразами облич діти повторювали дії за своєю пані, намагаючись зробити свій віночок якомога більш схожим. За ними трьома спостерігав ідол, вирізьблений з ясенного стовбура, що передавав красу потойбічної богині. Її довге волосся, так само різьблене, прикрашали живі квіти, принесені дітьми раніше.

– В мене виходить! – радісно вигукнув хлопчик, відмахнувшись від метелика, аби той не чіпав його квіти. Покружлявши, лускокрилий всівся малому на голову. – Пані, гляньте!

– Бачу, бачу. Ти молодець, Савле, так і продовжуй.

Глянула на дівчинку, що насуплено пихкотіла, намагаючись втримати недоплетений віночок, аби той не розповзався. Ображено шморгнувши носом, вона хотіла було викинути рослини, відчуваючи, як до очей підступають сльози, та Аск зупинила її.

– Все добре, Таїно, не засмучуйся. Просто трошки тісніше сплітай їх під самими голівками та листям, щоб не випадали. Ось так, все правильно.

Побачивши, що все ще можна виправити, Таїна остаточно заспокоїлась і прийнялась плести далі. В кінці титан показала, як сплести вінок у коло та перев'язати нитками, аби тримав форму, і з усмішкою огледіла їх обох.

Задоволено одягнувши квітчасті прикраси на власні голови, обоє щиро подякували пані і чкурнули кудись за будівлю школи. Остання існувала тут не перший рік і являла собою дерев'яну залу зі сплетених ясенів, де за стелю стали густі, зелені крони.

Без вікон, дверей (натомість були округлі та аркоподібні отвори між стовбурів) чи звичних столиків – кожен сідав, як йому зручно і зі щирим задоволенням слухав Аск або когось зі старших дівчат чи парубків. Позаду місця вчителя, що являло собою просте, плетене крісло, стояла чимала купа складених книжок з навчальної літератури. Вона стосувалася магії, артефактів, медицини, історії, політології, географії та навіть куховарства і взяти книги міг кожен, за умови гарного поводження з підручниками.

В цьому поселенні заборонялось лише насилля та магія, яка спричиняла хвороби. Будь-які інші захоплення своїх вихованців Аск підтримувала, приносячи із зовнішнього світу їхні бажанки чи просто книги на цікаві теми.

– Тут, як завжди, галасно, – простягнув Стан, з'явившись нізвідки.

Озирнувшись до нього, титан гмикнула. Вона вже давно помітила, що як би цей юнак не крутив носом від її поселення – йому однаково подобалось сюди приходити. Якось, повернувшись раніше, Аск побачила його в оточенні своїх підлітків, які з відкритим ротом слухали пояснення титана каменю щодо бойових прийомів.

– Ти щось хотів? – з усмішкою поцікавилася жінка. – Чи просто прийшов відпочити? Діти сьогодні віночки плетуть, можуть і тобі зробити.

– Ще чого, – закотив очі Стан, кинувши короткий погляд вслід зниклим дітям. – Я думав, тобі допомога потрібна, щоб посилити захист поселення. Ос планує скорий наступ, тож війна може зачепити байстрюків, про яких ти так дбаєш.

Стримавши чергову усмішку, Аск вдячно кивнула. І все ж, про цих дітей дбає не лише вона, хоч як би він цього не заперечував. Пам'ятається, Йор так само зневажливо пирхав в їхній бік, не бажаючи зайвий раз траплятися малим на очі. Втім, якось і змій приносив впольовану дичину, нібито лише для Аск. Тільки ж сама вона такої кількості м'яса не подужає і за місяць.