Розділ 21.

— Як тобі, Рем? — лагідно запитав молодий король, підвівши доньку до дзеркала.

Він з усмішкою спостерігав за білокосою дівчинкою, що з цікавістю вивчала власне відображення. На її голові височіла корона самого Яровита, що явно була завеликою чотирирічній дитині. Втім, нікого це не хвилювало — навіть Гнат з цікавістю оглядав сестру.

— Коли я виросту, то носитиму таку ж саму? — поцікавилася Реквієм, притримавши широкий обруч з білого золота, аби той не сповзав на очі.

Корона спліталася витонченими гілочками, що нагадували загнуті назад роги, вздовж яких виблискували рубіни. В центрі, в самому низу, тьмяно сяяла сапфірова крихта, що формувала собою дивний візерунок — розгледіти його не вдалося.

— Так, але не це важливо, — відгукнувся чоловік, ловлячи на собі здивовані погляди обох близнят. — Династія етт Оріан існує понад тисячоліття і найголовніший наш обов'язок, як правителів — захищати Ророс і його народ.

— А армія? — запитав Гнат. — Хіба не вона має захищати нас?

Похитавши головою, Яровит провів очима рух Вієм, коли та одягла батьківську корону на голову брата. На мить примружилась, оцінюючи, наскільки прикраса личить розгубленому хлопчику, і озирнулась до батька.

— Я теж думала, що армія має нас захищати, — промовила дівчинка. — І нас, і Ророс. Ми ж тут головніші, хіба ні?

— Не головніші, — поправив чоловік. — В руках нашої сім'ї найбільше влади, саме тому ми повинні дбати про свій народ. Це і є обов'язком короля.

Здивовано перезирнувшись, близнята з нерозумінням глянули на батька. Щоправда, для цього Гнату довелося підтягнути корону вище — та вкотре сповзла на великі, блакитні очі хлопчика.

— Саме тому у нас є Гар та Еар? — запитав маленький принц. — З ними ми набагато сильніші за інших людей, навіть за більшість титанів.

— Так, — з усмішкою кивнув Яровит. Опустився в крісло та підхопив Гната на руки, якого посадив на коліно. — Ви з Гар — атакуючий спис Роросу, який нищитиме ворогів. Їм доведеться добряче подумати, перш ніж рушити на наше королівство з війною.

— А я? — вигукнула Вієм, помітивши, як засяяли очі брата. — Чому я не можу звільнити Еар? Як тоді мені захищати Ророс?

— Сила твоєї титаніди надто велика, — пояснив чоловік, посадивши дівчинку на друге коліно. — Зараз ви обидві не зможете з нею впоратися, та в майбутньому ця здібність рятуватиме життя. До того ж, не обов'язково бути титаном, щоб захищати своє королівство. Є багато різних галузей, розвиток яких неабияк нам допоміг би.

— Але я теж хочу бути воїном! — обурилася принцеса. — Я зможу захистити увесь Ророс і без Гната!

— Не кажи так, — пожурив Яровит, торкнувшись вказівним пальцем кінчика її носа. Вона відреагувала миттєво, спробувавши вкусити батька, на що той усміхнувся, швидко прибираючи руку. Знав, що донька не любить цього, але втриматися і не дражнити маленьку принцесу було складно. — Ви близнята, а отже, маєте підтримувати одне одного. Вієм, ти можеш бути воїном, але не поспішай зі звільненням Еар — їй потрібно ще декілька років, щоб адаптуватися до нашої реальності.

Ображено пирхнувши, білявка склала руки на грудях. Її неабияк зачіпала ця обмеженість — майже всі носії та їхні титани, яких вона знала, вже починали вивчати нові здібності. Еар же... вона майже не спілкувалася з Вієм.

Батьки пояснювали це тим, що їй потрібно більше часу, адже вона досить сильно відрізняється від решти. Зараз же титаніда спала, звикаючи до нової плоті та живого світу.

В часи їхнього дитинства Еар залишалось ще зовсім трохи, аби призвичаїтись, коли генерали підняли повстання. Передчуваючи біду, король вирішив розділити титаніду та її здібності, замкнувши їх в прикликаному бісеняті. У Гар такої потреби не було — він вже адаптувався до нової реальності й навіть заново навчився володінню сили.

— Ти будеш носити корону, — раптом промовила Реквієм, поглянувши на брата, — а я захищатиму Ророс. І тебе заодно. Тільки дочекаюся, коли прокинеться Еар, і тоді саме ми станемо найсильнішою командою! Сильнішою за Аск!
 

Різко прокинувшись, розвідниця ривком сіла на лежаку, намагаючись віддихатися після дивного сну. Це точно були її спогади з минулого життя, але зараз вони здавалися зовсім незнайомими. В скронях пульсувала остання фраза, сказана нею ж, тільки в дитинстві, що неабияк дивувало.

— Сильнішою... за Аск? — розгублено прошепотіла дівчина.

Притиснула холодну долоню до щоки, але усвідомити давно забуте минуле було складно. Вона чула про Аск нещодавно, та хіба вони могли познайомитись ще в дитинстві? Тоді... Вієм забула її? Так само, як і деяких інших титанів?

— Невже вплив Ос слабшає? — самими губами промовила білявка. — Це тому я... згадую?

Розсіяно роззирнувшись навкруги, вона побачила лише тьмяні обриси столу неподалік, глечик та сумку з одягом на підлозі. Остання належала їй, але тільки вчора ввечері, завдяки Вельмі, вдалося знайти власні речі.

Звикнувши до темряви в шатрі, Вієм підвелася на ноги та прийнялася шукати, що вдягнути. Сходу обрала звичні, широкі штани, щільну сорочку, а разом з тим дістала й порошок: один для вмивання, другий — для чистки зубів.

Напившись води з глечика, розвідниця використала її залишок для вмивання — на щастя, невеликий таз тут так і залишився з учорашнього дня. Причесала незвично коротке волосся і на мить зупинилась перед маленьким дзеркалом. Дівчині подумалось, що Велет значно применшив власні вміння у володінні ножицями.

Прямі, під вагою густого волосся, пасма спадали тепер до плечей, підкреслюючи риси обличчя з боків. Штурмовику вдалося рівно підстригти прядки, що ледь помітно вилися, хоча робити коротшу зачіску він відмовився. Буцімто, з радикальними змінами не варто поспішати, щоб потім не пошкодувати.

— Цікаво, мені личило б зовсім коротке волосся? — задумливо простягнула дівчина. — Як у Іринея, до прикладу? Здається, в його загоні є дівчина з такою зачіскою... Ох, гаразд, потім про це подумаю. А тепер тренування!