Розділ 20.

Шатер генерал-чотової Конрад вдвічі перевершував розмір того, в якому прокинулася Реквієм. По центру тут стояв стіл, а на ньому декілька розкритих карт, глечик води та невеликий пакунок солодкої пастили. На підлозі збоку знайшовся згорнений лежак та акуратно складений одяг на дерев'яній підставці, а трохи далі височіла широка дошка з купою дрібних відміток.

Досить скромне облаштування чимало говорило про сконцентрованність Лелі на своїй роботі. Вона не затримувалася в столиці довше потрібного і навіть в головному штабі, в тилу, побачити її вдавалося рідко. Конрад жила боєм і саме ним виборювала ту справедливість, в яку щиро вірила.

Зараз, опинившись в шатрі, Вієм на мить завмерла біля входу, звикаючи до тьмяного освітлення, і вже за кивком генерал-чотової пройшла далі. Остання, в свою чергу, стояла в чорній формі штурмових військ біля столу і замислено жувала фруктову пастилу. Швидкими розчерками олівця відмічала на карті торгівельні шляхи Вірляни, зосередившись саме на неофіційних, які пов'язували східне королівство з Ізяславом та підпіллям Роросу.

— Поручниця Еар за наказом прибула, — чітко відзвітувала дівчина, завівши єдину руку за спину.

Дивилася прямо, звично розправивши плечі. За час служби під командуванням Ізбора, який вперто ігнорував устав, тіло не забуло нічого. Все ж, їх добряче муштрували під час навчання.

— Бачу, — легко відгукнулася Конрад.

Випроставшись, жінка випробувально оглянула розвідницю, оцінивши її впевненість та виправку, і відклала пастилу в бік. Меншого від онуки Грайдаша Леля й не очікувала, хоча внутрішньо чекала побачити бодай почервонілі очі. Все ж, молода дівчина і руку втратила, і підлеглу, але ні — білявка зберігала спокій.

— Відзвітуй, що сталося у Вірляні під час вашого останнього завдання?

Вієм кивнула і далі продовжила так само офіційно:

— За наказом підполковника Íзбор моя група розділилася, щоб вчасно досягти поставлених цілей. Спершу все йшло за планом, допоки нас не атакував титан Гар на шляху до таємного виходу. Нам вдалося втекти, завдяки обвалу, спричиненому моїм напарником. Боян одразу подав сигнал про зіткнення з титаном, аби решта групи негайно відступала...

— Гнат етт Оріан був носієм для цього титана, вірно? — зупинила її Леля.

Цього разу Реквієм не встигла прослідкувати за своєю, надто активною, мімікою, але тільки здивовано здійняла брови. Невже Івор таки розповів генерал-чотовій про її походження? І навіть словом не обмовився, щоб попередити перед допитом?

— Дарма дивуєшся, — усміхнулася жінка, спершись стегнами об стільницю. — Не думай на Івора, він мені так нічого і не сказав, хоча мав би. Про твій справжній родовід розповів Мстивой Грайдаш, він же й витряс з мене домовленість про твою недоторканність. В певних межах, звісно, але старий пройдисвіт знає ціну колишній принцесі.

— Дідусь нічого мені не казав, — остаточно розгубилася дівчина.

— Коли б він це зробив? — здійняла брову Леля. — Надсилати повідомлення у Вірляну ризиково, їх можуть перехопити, тим більше, при нелегальному перетині кордону. А з моменту, як ви з побратимом опинились на нашій території — минуло лише декілька днів, які ти, до всього, провела в лихоманці. Та повернімося до справи: мене цікавлять титани, яких вам пощастило зустріти у вірлянівському палаці. Що можеш сказати про них?

Певний час помовчавши, Реквієм, зрештою, змогла зібратися з думками. Якщо вже дідусь розповів про її сім'ю цій жінці — мабуть, вона й справді варта довіри. Але просто повірити на слово розвідниця теж не ризикувала, що як це лише блеф? Чим взагалі керувався Грайдаш, розповідаючи її таємницю генералу?

— В бою їм обом немає рівних, — відсторонено промовила білявка, згадуючи минулі події. — Швидкі, до біса витривалі, їхня регенерація на надлюдському рівні. Сила ярла зав'язана на блискавичній швидкості, він атакує невидимими лезами, які можна відслідкувати тільки за допомогою чуття. Стосовно конунга... під час нашої зустрічі він не діяв серйозно, скоріше розважався, демонструючи власні переваги. Ос має абсолютну регенерацію, яка дозволяє вижити навіть без голови, а його наказам повністю підкоряється жива матерія. Ми допускали, що він маг крові — тобто, прем'єр-міністр Палак, — саме через цю здібність, але я досі не впевнена.

Генерал-чотова задумливо пройшла до широкої, дерев'яної дошки з другого боку від столу, і прийнялася відмічати деякі деталі з почутого. Все, що стосувалося титанів, жінка намагалася не ігнорувати і в подальшому перевіряти на практиці.

— Цікаво, — простягнула Конрад. — І що саме викликає у тебе сумніви?

— Не можу сказати напевне, адже не бачила цього титана в серйозному бою, — відгукнулася Вієм. — Ос не дурень, він би просто так не відпустив ворога, якщо той несе загрозу, тим паче інформаційну. Можливо, конунг дав нам побачити те, що йому потрібно, але це тільки припущення.

Озирнувшись через плече, Леля поглянула на розвідницю досить важким поглядом. Не з усім сказаним вона була згодна, але добре розуміла, чому Реквієм мислить саме так.

— Знаєш, нам часто повторюють, що не можна недооцінювати ворога, — простягнула жінка. — Але переоцінювати його так само не варто. Інакше не помітиш, як завчасно опустиш руки, маючи гарні шанси на перемогу.

Здивувашись, Вієм промовчала, обдумуючи, наскільки доречні ці слова у випадку конунга. Так, можливо, він надто самовпевнений, але ж... Ос міг собі це дозволити.

Розвідниця добре усвідомлювала, що таки здатна переоцінити титанів через власну слабкість. Вона небагато могла їм протиставити і раніше, а що тепер? Без Еар та своєї належності до тисячолітньої династії Вієм була б ще більшою нікчемою. Так вона вважала.

Насправді ж, усі сумніви стосувалися нинішніх реалій. Зараз дівчина не згадувала про свої вміння збирати цінну інформацію та торгувати нею, не згадувала і про власну фізичну підготовку. Несвідомо порівнюючи себе з титанами, вона ладна була вірити словам Гар, коли той порівняв її з мурахою.