Розділ 14.

— Трясця, — ледь чутно вилаявся Маркус.

Він одразу завмер на місці, тільки-но звернувши увагу на зростаючий тиск невідомої сили. В порожньому коридорі, де крім них нікого не було, здавалося, стало менше повітря. Розвідники немов опинились на дні океану — встояти на ногах було складно.

— От же чортівня, — спохмурнів Род.

Зберігаючи зовнішній спокій, чоловік дістав цигарку і запалив, уважно оглядаючи стіни. Прислухався до землі, до палацових каменів і все більше темнішав обличчям. Навіть зараз натиск чужої аури вражав, але пам'ять стихії підказала — це лише крихти жахаючої сили.

— Ви близькі до правди, — тихо вимовила Реквієм, привертаючи до себе увагу обох чоловіків. Намагалася триматися, щоб остаточно не піддатися жаху, проте іраціональна паніка вже стискала мозок тісними лещатами. — Тут конунг Ос, щоб його. Не думала, що ми зіткнемося...

Оцінивши стан дівчини, вусач тільки більше спохмурнів. Зараз він справді сумнівався в правильності рішення Ізбора. Все ж, їй було тільки трохи за двадцять і Род не був певен, що цьому віку можна довірити командування спеціальним загоном. Не тоді, коли вороги у них титани.

— Згоден, — задумливо вимовив він. — Поручнице, ви в нормі? Бо в мене погані новини.

Піднявши голову, розвідниця з острахом глянула на чоловіка. І чому в такій ситуації світ завжди доводить, що може бути ще гірше?

— Тільки не кажіть, що...

— Я б не хотів цього казати, — кивнув Род, — але наші саме там, звідки суне ця дивна магія. Та можу втішити — панянка Теофіль теж з ними.

— Лайно, — простогнала Вієм, притиснувшись чолом до прохолодної стіни. І треба ж було Івору її підвищувати?

Розвідниця стояла, мало не опускаючи руки від безсилля — тіло підводило її. І саме тоді, коли треба скоординувати власних підлеглих, Вієм не могла змусити себе зробити бодай крок. Хіба їй вдасться вижити, знову потрапивши на очі конунгу?

Вона завжди була щасливицею — вдача любила її, мов рідне дитя, але після знайомства з Ізбором все летіло шкереберть. Хоча ні, це почалося раніше — з самої зустрічі зі Станом. Так, Вієм примудрялася вижити, але навряд чи це було її заслугою — скоріше, поблажливістю самих титанів.

«В тебе все одно більше шансів, ніж у інших, — нагадала про себе Еар. — А поки будеш думати — усіх твоїх людей переб'ють, Рем.»

У відповідь дівчина тільки сильніше стиснула зуби. Чудово знала, що саме на неї чекало, якщо вона піде туди. Ос не був милосердним і передбачити його реакцію на свою появу Реквієм також не могла — що як це навпаки спровокує конунга на вбивство товаришів?

«А яка вірогідність, що він цього не зробить без тебе? — резонно поцікавилася співрозмовниця. — Род вже сказав, що три розвідницькі групи, відправлені сюди раніше, так і не повернулися.»

«Пропонуєш піти й перевірити, наскільки мене любить вдача?»

«Можеш випустити мене, — гмикнула титан. — Так ти виживеш, але стосовно твоїх людей я не певна.»

Важко зглитнувши, Вієм щосили стисла долоні в кулаки. Вибір все одно був сумнівний — або знову зустрітися з ним, або покинути товаришів. Втім, останній варіант дівчина одразу відкинула. Якщо є шанс, хоча б найменший — вона, як колись і казала Ізбору, спробує врятувати своїх. Тільки Еар не випустить. Нізащо.

— Поручнице? — покликав Род, добре розуміючи стан білявки. — Я спробую дістати наших звідти, але шлях на зовні доведеться прокладати власноруч.

— Ні, — хрипко заперечила. Посилила ауру, блокуючи страх як реакцію, і остаточно взяла себе в руки. — Я піду туди. Він їх так просто не відпустить, самі ж знаєте. Ось, це мій схрон з третьої лабораторії, там вистачить доказів зв'язку вірлянівців з титанами.

Дістала артефакт з кишені штанів, вручивши той чоловіку, і провела долонею по обличчю. Що ж, минулого разу вона вижила, раптом і тепер пощастить? Проте, Вієм сподівалася більше на самого Ос та його плани — навряд чи він бажає зробити Еар своїм ворогом. Звісно, смерть самої розвідниці не обов'язково цьому сприятиме, але з її титанідою краще б не ризикувати.

— Маркусе, — глибоко вдихнула, продумуючи майбутні дії і кивнула сама собі: — на тобі таємний вихід. Я відволічу конунга, Род одразу виводить наших, а ти прикриєш відступ. Забирайтеся звідси, тільки-но з'явиться можливість.

— А ви, поручнице? — здивувався маг землі. Що ж, подібного він від неї не очікував.

— Навіть не думайте на мене чекати, — похмуро промовила Реквієм, проігнорувавши такий же здивований погляд чорного мага. Лише зручніше перехопила шаблю. — Інформація зараз важливіша. Я щасливиця, якось та й виберусь. Все, до роботи.

І першою, не чекаючи відповіді чоловіків, пішла в бік потрібної зали. Насамперед повністю приховала власну присутність, посилюючи чуття — потрібно було зрозуміти місцеположення інших і самого Ос.

Вона пам'ятала цього чоловіка досить слабко, але добре знала, як він любить владу. З її допомогою розважався, дозволяючи оточуючим усвідомити власну нікчемність. Грався, насолоджуючись чужим страхом, і піддавав тортурам.

Зупинившись біля потрібної зали, знесені, вхідні двері до якої лежали неподалік, дівчина прислухалась. Подумки відмітила, де хто знаходиться, і намагалася не думати про наслідки своїх дій.

Як і казав Гар, в порівнянні з титанами вона була просто мурахою. Більш нікчемною, ніж інші маги, адже єдиною зброєю Вієм була аура. Життєва сила в обмеженій кількості, що здатна скорочувати термін життя і вичерпуватися скоріше, ніж магічний резерв.

Глибоко вдихнувши, Реквієм відчула магію Рода — чоловік готував кролячу яму. Це заклинання часто використовували стихійники землі для швидкого відступу, прокладаючи підземні тунелі з чималою швидкістю. Головне відволікти Ос, бодай на декілька митей.

Стиснувши рукоятку шаблі правою долонею, дівчина активувала аномальні канали. Вона хотіла жити, але зараз несвідомо готувалася викластися на повну. Навіть якщо доведеться випалити себе зсередини і втратити всю енергію — Вієм все одно допоможе товаришам.