Розділ 11.

Найбільший ярмарок у Вірляні розпочинався з самого ранку. Увесь торгівельний квартал заповнювали яскраві та незвичайні цікавинки, а вози караванів тягнулися аж від вулиці майстрів і до центральної площі. Торговці ще на світанку одягалися хто в повноцінні костюми для вечірнього маскараду, а хто обмежувався лише різноманітними масками та яскравими капелюхами.

Вулиці були заповнені містянами на весь день і до світанку — в честь ярмарку прем'єр-міністр дозволив відмінити комендантську годину на цілу добу. Втім, кількість вартових також була збільшена і навіть механічних жахастиків вирішили не скорочувати. Натомість, за наказом королівського артефактора, їх прийнялися прикрашати.

Закликавши на допомогу дітлахів, вірлянівці радо чіпляли людиноподібним наглядачам капелюхи чи яскраві бантики на павучі ніжки. Це неабияк допомогло знизити рівень напруги в місті для випадкових мандрівників, не звиклих до постійного нагляду. Також рішення зіграло на руку варті — спостерігати за порядком через більш непримітних в яскравому вбрані павуко-людей було легше.

Вулиці прикрашали різнокольоровими, магічними ліхтариками, які мали б створити казкову атмосферу вже ввечері, а містяни потроху змінювали простий одяг на маскарадні костюми. Обов'язковим правилом цього дня стало тільки носіння маски, а от до вбрання жодних вимог не існувало.

У Вірляні, зазвичай, дуже не любили сторонні релігії і до роросівського багатобожжя ставилися неприязненно — капища, присвячені Перуну чи Велесу, тут майже не зустрічалися. Та саме в цей день дозволялося чимало і навіть вшановувати чужих богів своїми костюмами.

До прикладу, дехто з роросівців, що роками жили у Тур, з'являвся в місті вбраним в тваринне хутро, з дерев'яним посохом та маскою бика з третім рогом посередині — одне з популярних втілень Велеса. Дорогою він також міг зустріти інший варіант подоби цього бога — довгобородого старця з ведмежою шкурою на плечах та простою, срібною маскою на обличчі.

Зустрічався тут і кремезний, срібнокосий Перун — бог-воїн з рудою бородою та золотими вусами, що мав за зброю золоті ж стріли, зроблені майстром у вигляді блискавок. Вже цього вечора він прийматиме участь в маскарадній ході, минаючи вулиці верхи на колісниці.

Також торгівельним кварталом прогулювалися красуні мавки, лякаючи перехожих ілюзорною відсутністю спини та відкритими нутрощами, а за ними йшли полудниці з серпами та чарівними усмішками. Хтось користувався якісними ілюзіями, а хтось вкладав всю душу у власне перевтілення, як той рудий красень з багатообіцяючою усмішкою — сьогодні він був перелесником.

Дітлахи, вбрані батьками в дрібних злиднів, домовиків та бісенят радо носилися довкола, щиро насолоджуючись атмосферою свята. Час від часу, помітивши вражаючий костюм, вони завмирали довкола казкових персонажів, оглядаючи тих з відкритим ротом, чим викликали усмішки у людей. Втім, не лише у них.

Справжня нечисть так само насолоджувалася ярмарком, додаючи до звичного образу лише різноманітні, витончені маски. Та бувало й інакше, коли хтось з нечистих радо перевтілювався в іншого: як от недоля в долю, лісовик в перелесника чи мавка в богиню смерті — Мару.

— Це не чесно, — буркотіла Вієм, оглядаючи вбраних Злату з Демі. — Я теж хочу розважитися.

— Ти ж знаєш, що ми туди не задля розваг йдемо, — відгукнулася стихійниця, прискіпливо оглядаючи себе в зеркалі, яке перенесли у вітальню. — Як я виглядаю?

— Неперевершено, — зітхнула розвідниця. — Мов справжня, вірлянівська аристократка.

І це було правдою. Золота сукня з розшитою раухтопазами спідницею, як і накидка з лисячого хутра, безумовно личили дівчині. Руде волосся, вкладене густими локонами, спускалося нижче плечей, а верхню частину її обличчя прикрашала мідна маска, додаючи привабливої хижості. В завершення образу йшли витончені рукавички та невеликий капелюх під колір карих очей.

— Мені теж подобається, — усміхнулася Чеслава. — В тебе непоганий смак, командирко.

Та Вієм лише очі закотила. Непоганий, еге ж — вони з Родом обійшли пів кварталу, щоб знайти готові вбрання для цього вечора. І якщо костюми для дівчат вона обирала досить прискіпливо, то маг землі був менш вибагливим, майже одразу придбавши потрібний одяг для себе й Млада.

— А тобі, Демі? Подобається?

Брюнетка розсіяно кивнула, мов зачарована оглядаючи власне відображення. З дзеркала на неї дивилася справжнісінька богиня Мара, якою ту уявляла Вієм: багряна маска підкреслювала виразні, яшмові очі; в довге волосся вплетені дрібні кісточки; а низ спідниці чорної сукні, що гарно обтікала дівоче тіло, прикрасили рубіни. Високий виріз тягнувся від середини стегна, відкриваючи чужим поглядам стрункі ноги в чорних туфлях на високих, але стійких, підборах. Чорна ж, норкова накидка, шовкові рукавички та червона помада довершували її сьогоднішній образ.

— Вперше бачу себе такою, — зізналася Демі, поглянувши на білявку зі щирою вдячністю: — дякую!

— Тоді чудово, — усміхнулася Реквієм, проте знову згадала, що сама долучитися до свята не зможе. Натомість, їй доведеться збирати докази разом з Маркусом та Родом, допоки Злата, Млад та Демі шукатимуть Теофіль. — Життя несправедливе...

— Ну, а ти ким би хотіла вбратися? — запитала Злата, втомившись від зітхань розвідниці.

Почувши запитання, дівчина одразу оживилась і навіть підскочила в кріслі.

— Звісно ж Перуном! Срібне волосся я вже маю, додам золоті вуса, руду бороду і буду вилитим громовержцем! Ну, може ще у Маркуса його бойову сокиру позичу, але мені й дубини вистачить — чим я вам не борець з демонами?

Спантеличено озирнувшись до Вієм, Злата виразно оглянула її з ніг до голови і перезирнулася з Демі.

— І заради того, щоб вирядитися чоловіком, ти тут стільки зітхаєш? — не повірила руда. — Щоб наліпити собі вуса? Ти в своєму розумі, капітане?

— Не просто чоловіком, а громовержцем, — поправила Реквієм, підхопившись на ноги. Стала перед зеркалом, напружила плечові м'язи, що чітко промальовувалися під шкірою завдяки посиленим тренуванням і дещо втратила запал: — ну, може в плечах мені трохи не вистачає ширини...