Розділ 5.

З самого свого приїзду до Тур, Івор поводився як вірлянівський містянин — орендував апартаменти, придбав місцеву газету з останніми новинами і навідався до декількох майстерень. На щастя, йому вже доводилося бувати у Вірляні з офіційним візитом, тож чоловік розумів тутешні звички. Втім, це також ризикувало стати проблемою — підполковника можуть впізнати, а разом з ним під загрозою опиниться і весь розвідницький загін, що нелегально перетнув кордон.

Більшість його підлеглих теж були аристократами, ще й доволі впізнаваними в певних колах, тож, якщо хтось зацікавиться причиною їхнього візиту до королівства — зможуть дізнатися й про військову кар'єру цих осіб. Звісно, Ророс не видасть розвідку, але через престижність армії аристократи не приховували своїх професій, хоч і не вказували конкретне військо. Але співставити деталі варта Вірляни точно зможе, так само, як і зробити непотрібні висновки.

Зараз, сидячи в кабінеті орендованих апартаментів, Івор тихо вилаявся, тільки-но прочитавши листа від Демі. Звісно, він знав, що легко не буде, але щоб одразу?

— І що могло статися з Теофіль в перший же день?

Він тільки-но закінчив читати детальні звіти від роросівців, які жили тут вже не перший рік і могли повідомити важливі деталі про зміни в країні. Тоді ж отримав коротке повідомлення від солдатки Рути, про зникнення Юліани. Наскільки помітив сам Ізбор — це завдання було стресовим для всього загону, адже за ними постійно наглядали механічні вартові.

Діставши шматок паперу, чоловік одразу прийнявся писати вказівки для Вієм, з огляду на нові обставини. По-перше, відправлятися на пошуки Теофіль забороняється. По-друге, необхідно уважно слідкувати за своїми людьми, аби ті не керувалися емоціями.

Підполковник знав, що ця дівчина не підведе — в стресових ситуаціях вона мислила тверезо. Та й в інших підлеглих не сумнівався — як і казав Гамаюн, в цьому загоні зібрані найкращі. До того ж, Івору пообіцяли відправити підтримку згодом, вже з офіційним візитом, хоча він і не був певен, що це якось допоможе.

Надіславши короткий лист поручниці, він дістав папір і для наступного повідомлення. Теофіль потрібно було знайти і, бажано, зрозуміти, кому могла знадобитися дівчина. Та це завдання краще поручити місцевим роросівцям, які зможуть діяти обережніше на чужій території. Врахувавши і деталі, отримані від Реквієм, стосовно відсутності аури Юліани в межах Тур, Ізбор відправив вказівки потрібній людині.

«Йор, ти можеш розрізняти аури інших титанів?» — подумки поцікавився чоловік, відчинивши вікно в кабінеті.

Ймовірно, в цій квартирі вже давно не жили, тож затхлий запах неабияк дратував. Накинувши простий захист на кімнату, аби у прочинене вікно ніхто не вліз, — бо хто знає цю Вірляну, — Івор попрямував на кухню, готувати вечерю.

«Я-то мож-ш-шу, — ліниво відгукнувся змій, — але це нам ніяк не допомож-ш-ше. Вс-с-сі титани здатні приховувати ж-ш-шиттєву енергію або ж-ш-ш змінювати її.»

— Отже, доведеться діяти по-старому, — вголос зітхнув Ізбор. — Якщо від тебе жодної користі, то мої люди мають впоратися. Іншого вибору у нас все одно немає.

«Геть знахабнів?! – обурився Йор. – Я вз-с-сагалі не зобов'язаний тобі допомагати. Відчути носія мож-ш-шуть лише йому подібні. З часом ти навчиш-ш-шся відчувати інш-ш-шу людину, яка носить в собі титана, і навпаки – відчути змож-ш-шуть тебе. Зараз ж-ш-ше від викриття нас рятує те, що моє підс-с-селення відбулося вж-ш-ше після твого двадцятип'ятиріччя, коли твоя особистість була остаточно сформованою. А виявити титана без людської душ-ш-ші – набагато складніш-ш-ше.»

— Он як? Тому ви вбивали своїх носіїв?

«Не верз-с-си дурниць, — Івор яскраво уявив, як на цій фразі змій закочує очі — надто вже виразною була інтонація. — Ос-с-с наказав позбутися їх тільки ч-ш-шерез те, що деякі з цих душ мали здатність с-с-стримувати нас. Тут пощастило лиш-ш-ше Аск — людська душа в її тілі загинула ще в дитинстві, від тортур генералів. Реш-ш-шта з нас стали вбивцями.»

— Аск? — здивувався Ізбор. – Це ще один титан? Але чекай, ви ж практично безсмертні з абсолютною регенерацією, як дитина могла загинути?

«Забудь про Аск, — одразу відрізав титан. — Вона не вбивця, навпаки — ваш-ш-ших виродків рятує від решти людського виду. Але так, регенерац-с-сія у всіх різна. У неї вона надто повільна, в порівнянні з інш-ш-шими. Абсолютне відновлення властиве лише деяким з нас і на твою біду — я до них не відношуся.»

Підполковник спантеличено змовчав, обдумуючи почуту інформацію. В сенсі: «ваших виродків рятує»? І слова самого Йор про вбивць... Ізбор зрозумів, що змій був змушений виконати наказ, хоч і не хотів цього. Та повірити, що титан жалкує про вбивство людей? Ні, він не настільки довірливий — може спершу Йор і не хотів вбивати, але ж згодом перебив ще цілу купу розвідників!

— Чекай, що ти маєш на увазі під «абсолютним відновленням»?

«Те, що й с-с-сказав, — відгукнувся Йор, з цікавістю підслуховуючи думки Івора. — Є титани, здатні відростити собі втрачену кінцівку або ж-ш-ш навіть голову. Знищити їх люди прос-с-сто не здатні.»

— Гаразд, з цим розберемося потім, — чоловік втомлено потер скроні, тільки-но закінчивши смажити м'ясо з овочами. Не бажаючи бруднити зайвий посуд, Івор опустив дерев'яну підставку на стіл, зверху поклав гарячу сковорідку з вечерею, і діставши собі виделку — прийнявся за їжу. — Краще скажи мені ось що, гадюко. Ти ж пам'ятаєш слова Вієм про здатність вашого конунга впливати на свідомість? Що ти про це знаєш? Він справді може змінювати спогади?

«Гадюко? — розсердився змій. — Ти з-с-совсім забув з ким розмовляєш-ш-ш?!»

— Ага, ще б я міг таке забути, — скривився підполковник, глянувши на порізане м'ясо перед собою. — Мені, взагалі-то, довелося твої мізки жерти.

«Ох, точно, що ж це я такий ч-ш-шерствий? — саркастично простягнув Йор. — Ти ще с-с-скажи, що я маю тобі поспівчувати через це!»