Пролог

Сьома ранку. Сиджу в аеропорту і давлюся огидною кавою. Навколо сотні тисяч людей. Усе кудись поспішають, штовкаючи один одного. Та я не спішу. Мені немає куди. Я проглядаю у IPhone список сьогодншніх рейсів і міркую, куди краще податися. Де краще зняти напруження і розробити остаточний план дій? Ніхто не здогадався... І ніколи не здогадається. Проблема не в мені, а в людях - думають, що життя буде підносити усе на долоньках. А ні. Іноді треба робити щось самому, аби все вийшло. Мене турбує лікарка Бенет, та ще стерво. Підозрює мене. Хоче, аби я потрапила за решітку. Та нічого, для неї в мене є готовий план. Дуже давно готовий. Я розробила кожен діалог, кожне слово. Чому я так певна в собі? Бо я робила ставки, що вона за мене візьметься - так і сталось. Тому я спокійна. Вона нічого проти мене не може. Однак, доведеться її покарати. Надто вже вона мене дістала за ці дні. Вона ж бо навіть не поліцейський, а зайнялася моєю справою. Хоча... в неї це не вперше. Не вперше вона зачиняється в кімнаті з шефом поліції, а потім отримує діло. Хей-хо, я навіть це знаю. Бідна лікар, мені вже трохи її шкода. А хоча.. ні, люди мають відповідати за свої вчинки. Купую білет до Швейцарії. До рейсу ще дві години, посадка уже почалася. Не залишаю чайових, еспресо був жахливим. Підходжу до стійки регістрації і посміхаюся чоловікові відпрацьованою посмішкою. Він мене уважно оглядає і я бачу, що дихання його стало частішим. Іду до митного контролю і розглядаю квиток. 1А. Місце першого ряду біля вікна. А бронювала квиток у самому хвості літака... Очевидно, доля все-таки підносить подарунки. Особливим людям. Та ну, як ж тут доля? Це Я гарна. Це Я змусила чоловіка зробити такий "щедрий" крок.Це я продумала усе заздалегідь. НЕ існує ніякої долі. Я сама є доля.