Розділ 5

Амелі сиділа в своїй камері, оглядаючи невеликий простір, який їй виділили. Це не була звичайна камера ув'язнення, яку можна уявити, читаючи книги чи дивлячись фільми. У її розпорядженні був туалет і душ, а також невеликий телевізор, який показував різноманітні програми. На перший погляд, умови були досить комфортними, але це тільки підкреслювало її відчуття ізоляції та відсутності свободи.

Дивлячись вечірні новини на телевізорі, Амелі побачила своїх друзів, які давали інтерв'ю журналістам. Вони виглядали схвильованими та зневіреними, обговорюючи її зникнення. Вона відчула біль за те, що не могла їх заспокоїти чи повідомити, що з нею все добре. У цей момент у неї з'явилася ідея втечі. Але її план ускладнювався тим, що її нікуди не виводили — Амелі була повністю ізольована в цій кімнаті.

Її роздуми перервав робот, який привіз їжу. Цей металевий слуга мовчки вкатався до кімнати, залишивши на столі піднос з дивними стравами, характерними для інопланетної кухні. Амелі з цікавістю оглядала їжу: кулясті сині фрукти, які мали легку кислинку, прозорі гелеподібні шматочки, що виявилися надзвичайно поживними, і рідину, яка була схожа на суп, але мала дивний смак, який нагадував суміш м'яти і чогось металевого. Вона спробувала страви і, жуючи їжу, несподівано задумалась про свою ситуацію.

Її науковий розум працював на повну потужність, але в даний момент Амелі не могла знайти жодної ідеї, як привернути увагу охоронців. Розчарована, вона зайшла до туалету і сіла на унітаз, сподіваючись, що вона зможе розслабитися і придумати щось.

Раптом, серед тиші, вона почула якесь цьокання. Підвівши голову вгору вона побачила давній годиник, який був популярний колись в середині 21 століття. Це був саме той тип, який колись використовувала її мама. За допомогою такого будильника, Амелі прокидалася до школи. Ох як вона тоді ненавиділа цей писклявий звук. Та зараз в неї з'явилася ідея як цей пристрій міг допомогти їй плані. 

Амелі покрутила стрілки на будильнику, і з нього почувся знайомий звук. Хоча він був досить слабкий для того, щоб його почули ззовні, вона згадала про принципи механічних резонаторів, які вивчала на лекціях з фізики. Відповідно до своїх знань, вона вирішила використати цей звук для свого плану. У туалеті вона знайшла кілька металевих предметів, зокрема старий бляшаний контейнер і кілька шматочків дроту.

Вона розмістила будильник всередині контейнера і закріпила його, щоб він не міг рухатися. Потім взяла дріт і приєднала його до конструкції так, щоб звук будильника відбивався від металевих стінок і посилювався. Фізик поставила контейнер у таке місце, де звук міг би відбиватися та розноситися по всьому приміщенню.

Як тільки конструкція була готова, Амелі повернулася до кімнати і натиснула на кнопку будильника. Звук почав швидко наростати і заповнювати кімнату. Хоча це був не дуже гучний сигнал, його резонанс і повторюваність створювали враження, що щось не так. Щоб не оглохути самій Амелі заткнула вуха пальцями.

Вже через кілька хвилин охоронці почали прибігати до кімнати, намагаючись з'ясувати джерело цього дивного звуку.

Згідно з протоколом, охоронці швидко відреагували на ситуацію. Два охоронці, один з яких був старшим, підбігли до дверей і одразу зв'язалися з начальством.

— «Тут щось сталося, у камері звучить гучний і незвичний звук», — доповів один з охоронців у рацію.

— «Підтверджую. Переведіть полонену в іншу кімнату. Це може бути спроба дезорієнтації. Дійте згідно з протоколом», — відповів голос із іншого кінця зв'язку.

Охоронці кивнули один одному. Один з них дістав чорний мішок і швидко накинув його на голову Амелі, щоб вона не бачила навколишнє. Вони зв'язали їй руки за спиною, а інший охоронець міцно тримав її за плече. В метушні вони забули заткнути їй вуха, і Амелі змогла все, що відбувається навкруги

Амелі засмутилася, що не може оглянути територію будівлі, але пригадала уроки виживання, які її змусив опанувати батько кілька місяців до польоту в космос. Її тато, військовий, учасник багатьох операцій спецслужби Франції, наполягав на цих тренуваннях.

- "Ти повинна це знати, Амелі. Це може врятувати твоє життя," - серйозно сказав батько, стоячи на тренувальному майданчику. Амелі була в спортивному костюмі і з невдоволеним виглядом слухала його настанови.

- "Але, тату, я ж науковиця. Я лечу на Трапіст з мирною місією. Навіщо мені це?" - заперечила вона, склавши руки на грудях.

- "Місії можуть бути мирними, але ти не знаєш, що чекає там. Ти повинна бути готовою до всього," - відповів батько, знімаючи окуляри.

Під час одного із занять батько вчив її орієнтуватися в незнайомому місці. Вони тренувалися у підземному комплексі, схожому на лабіринт. Амелі, намагаючись полегшити атмосферу, жартом запитала:

- "А якщо мені зав'яжуть очі?"

Батько, не посміхнувшись, відповів:

- "Але в тебе будуть вуха. Слухай все, що відбувається довкола, і запам'ятовуй."

Амелі згадала ці слова, коли охоронці вели її коридорами. Вона почала уважно слухати. Вона чула, як скрипіли двері, як один з охоронців дав інструкції іншому про те, щоб піти до складу по новий замок для камери. Кроки віддавалися луною по довгому коридору, і вона рахувала кроки. Коли вони зупинилися, вона почула, як відчинилися нові двері, і її ввели всередину. Мішок зняли, і Амелі побачила нову кімнату — ще одну камеру, але трохи меншу і без телевізора.

Фізик, завжди мала гострий розум і схильність до аналізу. Навіть в такій складній ситуації вона використовувала свої знання. Коли охоронці повели її коридорами, вона не тільки слухала звуки, але й оцінювала швидкість руху та напрям.