Розділ 4

Понад 400 років тому, Трапіст пережив одну з найбільших катастроф у своїй історії. Остання Битва, як її назвуть пізніше історики, що розгорнулася між кількома могутніми коаліціями, стала кульмінацією тривалої війни, що ледь не знищила планету.

Небо над планетою Трапіст темніло від клубів диму, що здіймалися з величезних пожеж. Скільки разів тут проливалися сльози і кров? Вулиці, що колись оживали від шуму торговців і сміху дітей, тепер тонули в тиші, перерваній тільки глухими вибухами та віддаленими пострілами. Руїни міста стали свідками наближення кінця. Останні приготування до битви проходили у тіні знищених будівель і серед уламків колишньої розкоші.

На передовій позиції дві армії, змучені нескінченними боями, готувалися до фінального зіткнення. Броньовані поїзди, що зазвичай служили для мирного перевезення, тепер виставлені в боєготовність, готові обрушити свою вогневу міць на ворога.

"Всі готові?" — крикнув командир однієї з армій, генерал Орлан. Його голос був наповнений напругою і страхом перед неминучим. Він поглянув на свого старшого офіцера, генерал Кайлера, який відповів коротко:

"Готові. Починаємо, коли накажете."

"Так, всім приготуватися!" — наказав Орлан через радіо.Цей засіб зв'язку винайшли нещодавно. І приною була потреба швидкої комунікації в війську.

Відразу ж по його словах почалася канонада. Небо загриміло від вибухів. Солдати в шоломах і бронежилетах бігли по полю бою, що палало від розривів снарядів.

"Покривай мене!" — закричав рядовий Джек до свого товариша по зброї, Пола. Джек намагався відкрити вогонь по ворогах, що висувалися з-за укриття, тоді як Пол прикривав його, стріляючи по ворожих солдатах.

Пол раптом зник у спалаху вогню і диму. Джек закричав, коли зрозумів, що його друг і побратим впав. Тіло Пола було понівечене внаслідок вибуху, його останки ще лежали на полі бою, оточені уламками і кров'ю. Джек упав на коліна, відчуваючи, як всередині нього розгорається біль.

"Пол! Ні!" — волав Джек, намагаючись вийти з-під вогню, щоб дістати труп товариша.

На іншій стороні фронту, командири та їхні солдати намагалися впоратися з натиском атакуючої армії. Головний командир ворожих сил, генерал Маркус, відчув, що їхні позиції почали здаватися. Він бився із затятими нападниками, але раптом зрозумів, що відступ, хоч і болісний, здається єдиним виходом.

"Відступайте до резервних позицій!" — командував Маркус через радіо, його голос був переповнений напругою і стурбованістю.

Відступаючи, солдати залишали на полі бою багато важкої техніки і припасів. Вибухи артилерії і вогонь автоматів по всьому полю бою створювали хаос і паніку. Поступово їхні позиції почали ставати все більш уразливими.

"Ми не можемо так продовжувати!" — закричав підлеглий Маркуса, полковник Дерек, коли черговий ворожий снаряд вибухнув неподалік від них. "Нам потрібно щось робити!"

Маркус, зрозумівши всю тяжкість ситуації, спробував знайти вихід. "Підготуйте контрнаступ!" — наказав він. "Ми не можемо дозволити їм продовжувати тиснути на нас."

Через короткий час ворожі сили знову піднялися на ноги, зібравшись для контрнаступу. Генерал Маркус віддав наказ про масовану атаку, сподіваючись повернути ситуацію на свою користь. Вибухи і дим заповнили повітря, коли вони знову пішли в наступ на позиції атакуючих.

"Час для великого контрнаступу!" — крикнув Маркус своїм військам, намагаючись запалити у них бойовий дух.

"Вперед! Вперед!" — повторювали його підлеглі, маршуючи в атаку. Їхні сили штурмували позиції, але їхній наступ був значно менш ефективним, ніж очікувалося.

На лівому фланзі війська генерала Кайла, одного з командирів атакуючої армії, помітили рух ворожих сил. Кайлер негайно зрозумів, що ворожий контрнаступ є спробою відновлення ситуації.

"Вони намагаються контратакувати!" — повідомив Кайлер через радіо. "Залишайтеся на місцях і підготуйтеся до оборони!"

Підрозділи Кайлера, укріплені і підготовлені до такого сценарію, почали відбивати атаку. Броньовані поїзди, що служили для транспорту, тепер активно використовувалися для стримування ворожих наступів, викидаючи вогонь по противнику.

"Не відступати! Ми повинні їх зупинити!" — наказував Кайлер своїм солдатам, які вели запеклий бій.

Незважаючи на запеклі зусилля ворожих сил, їхній контрнаступ був невдалий. Сили Маркуса знову почали відступати, під тиском атакуючої армії.

"Ми не можемо більше витримувати!" — крикнув один з ворожих командирів, спостерігаючи за падінням своїх солдат.

Та потім сталося наступне.

Орлан, виснажений і підбадьорений лише частковою перемогою, отримав тривожні новини з тилу.

— Товариство! — закричав один з офіцерів, підбігши до Орлана. — На одне з наших селищ напали партизани з розбитої армії. Вони захопили техніку, яка могла б бути вирішальною в нашому наступі!

Орлан, дізнавшись про ситуацію, змінився в обличчі. Техніка, яку забрали партизани, була критично важливою для подальших операцій. Більше того, відсутність цієї техніки загрожувала зірвати всі плани наступу. Орлан зрозумів, що продовження війни може призвести до повного краху.

— Що нам робити? — запитав один з офіцерів, спостерігаючи за виразом обличчя Орлана.

— Ми не можемо дозволити, щоб ця війна продовжувалася без кінця, — промовив Орлан, тримаючи голову опущеною. — Треба знайти шлях до миру.

До нього підбіг лейтенант, який очікував наступного наказу, щодо наступу. Але натомість почув:

- Посилай сигнал переговорів.

Руїни, які колись були метрополями з гарними фасадами і жвавими вулицями, тепер лежали розгромленими і порослими бур’янами. Вулиці заповнилися уламками старих будівель, а важка промислова техніка, яку колись використовували для перевезення товарів і людей, тепер покрита шаром пилу і ржавчини.

Старі фабрики, які колись гуділи від роботи, тепер стояли пустими і занедбаними. Залізничні колії, що колись були артеріями транспорту, тепер були частково зруйновані і заросли травою. Серед цих руїн залишки промислових машин і важкого обладнання ставали символами минулого прогресу.