3 розділ

— Не втечу, обіцяю. Тільки відпусти мене. – мені уже страшенно набридло висіти в повітрі і намагатись вибратись. Тому ці слова я буквально прокричала, намагаючись показати змії, що я ще й шумлива і вибісити її, ще більше. Можливо я і даремно намагаюсь її позлити, адже вона цілком легко мене може роздерти на шмаття. 

— А ти мене уб'єш? – я задала досить безглузде запитання. 

— Що за безглузді запитання? – відповіла злегка роздратовано змія. 

Доволі очікувана відповідь. Але змія продовжила. 

— Якби я тебе міг убити, я б тебе убив уже давно. Але закони не позволяють. Я не рвусь потрапити за грати з блокуванням магії. І якби моя робота, виловлювати таких як ти. Мені за це платять. – доволі розлючено відповіла змія. 

— Так ти відпустиш мене чи ні? 

Змія мовчки відпустила мене, очевидно їй прикалуватись наді мною страшенно набридло. І я її вибісила, не менше. 

— Пані змія, а чи можеш ти змінити якось свій облік на менш страшний. – запитала я, з надією.

— По перше, я пан  змій, а не пані змія. По друге, я перевертень, і поки ти не побореш свій страх, людиною мені не стати. До речі, я так і не представився, Я Селестіан.– пояснив змій. 

Ой, тобто я подумки до змія зверталась в жіночому роді і думала що він дівчина. Як же не файно вийшло, ще й страх, якось побороти треба. 

— І як ти пропонуєш побороти мій страх? 

— Все просто, поки ти мене не перестанеш боятися, доки я і буду змієм. Нажаль, я не знаю способів як так зробити, щоб ти мене не боялась. Але ти спілкуєшся зі мною, значить не так уже й боїшся. – дав відповідь повзучий, зламавши будь які надії побороти фобію змій. 

— Але я ніколи не перестану боятись змій. – з розпачем говорила я.

— Як захочеш, перестанеш. 

— Легко говорити, а тяжко робити. От чого ти боїшся? 

— Але у мене немає фобій, не забувай те що я не людина, тому боятись мені не властиво. 

— Так я тобі повірила. – без каплі довіри, відповіла я. 

Я просто у дурному сні, навіть якщо Я не сплю потрібно шукати шлях додому. Тому я просто розвернулась і пішла. 

— Куди це ти зібралась? 

— Як куди? Додому, мене вдома чекають взагалі-то. – я продовжувала розігрувати концерт, зараз іти звідси не планую, я не дуже хочу блукати. Я заставлю повзучого сказати куди мені іти, або телепортнути мене. І можливо, цей змій знає де моя собака. 

— Вперед, можеш спробувати, але навряд чи тебе відпустять. Да і звичайній людині, так просто звідси не вибратись. 

— Зміни свій облік на людський, тоді і не піду. Хіба не твоя робота виловлювати таких як я? – впевнена що він може перетворюватись на що захоче на дракона перетворився ж, щоб зловити мене, коли я стрибали з хмари. А я драконів не боюсь, бо не вірю в них.

Гаразд я пожартувати хотів і обертатись я можу на будь-кого, не залежно від страху людини. Я часто так жартую над людьми, адже знаю їхні страхи, можна сказати це мій дар. – ура, моя теорія спрацювала, і очевидно я його дістала уже своїми втечами

Селестіан не збрехав і перетворився на очевидно старшого за мене хлопця, із золотавим, довгим волоссям, і червоними, як у вампіра очима. На ньому був білий плащ, біла рубашка і такого ж кольору брюки і взуття. 

— Навіщо так, мало не до смерті людей лякати? 

— Як навіщо? Це моя робота і це весело. — з усмішкою говорив червоноокий. 

— І ти що вампір? 

— Ні, у нас червоноокими бувають не лише вампіри. 

— Мене це не цікавить. Мені потрібно додому, і де моя собака? І взагалі де я?– заявляла я. Забудьте мої слова, про те що я не планую звідси іти. Як не захоче телепортувати мене додому, сама дійду. Покажу їм всім, що звичайна людина може без проблем покинути цей світ, і знайду собаку. 

— Тобі потрібно випробування, щоб потрапити додому. Тобто ти отримаєш ліцензію і зможеш вільно пересуватись, між світами. А щодо собаки, я тобі нічого не скажу, бо сам не знаю. За веселки відповідальності я не несу. Потрібно питати в управлінні веселками. Вона імовірно, ще в якомусь іншому світі, свої випробування проходить.

— Не потрібні мені ваші випробування, не потрібний мені ваш світ, я додому хочу. І взагалі я не знала що тут якийсь ще світ і вибратись звідси неможливо без ваших всяких випробувань. —  які я імовірно завалю, подумки додала я. 

— Не знання закону не звільнює від відповідальності. Такі в нас правила, не зможеш ти поки повернутися назад. І не дотримання законів суворо карається, щоб ти потім не плакала. Вже у веселковому краю ти була в нашому світі, коли ти побачила туман і веселки та пішла далі, то якраз таки і був портал. А ліс то лише ілюзія щоб відлякати людей від порталу, але чомусь тебе потягнуло до того лісу. Ліс насправді знаходиться в іншій стороні. – вказав Селестіан у протилежний бік. 

— У вас людей зазвичай говорили що з "лісу" ніхто не повертався, так і було. Адже люди потрапляли в портал нашого світу і не проходили випробування, тому залишались тут назавжди. – продовжив Селестіан. 

— Що прям ніхто те випробування не проходив? – з якоюсь надією, запитала я. 

— Із людей ніхто, а істоти із нашого виміру багато раз проходили. 

— Істоти? Ви типу усі не люди? 

— Так, істоти. Я от перевертень можу брати будь-який облік і знати страхи людей це мій дар. У кожного до раси додатково є ще дар. А ще є інші раси крім перевертнів: феї, русалки, гобліни, орки, ельфи, маги, дракони, вампіри, янголи, демони, маги, некроманти, відьми, кицуне, дияволи, стихійники та інші. – перечислив Селестіан. 

— Ого, як у вас рас багато.

— Я навіть половини не назвав, я перечислив лише якусь маленьку частинку. 

Значить я опинилась, в якомусь іншому світі, без змоги потрапити додому, без надії на порятунок, ще й собака як на зло зникла. Випробування, я сто відсотків завалю, ну хоча б спробую, надія лише на себе, адже тільки я можу пройти це прокляте випробування і вибратись звідси нарешті.