3

Отямившись після укусу, Мелінда відчинила двері темниці ключем, що залишив їй привид-вампір вампір-привид, і зайшла всередину. Там було дуже холодно і все навкруги дихало вогкістю. І тут Мелінда почула тихий, але водночас сильний голос з темряви:

​– знову прийшов катувати мене,старигане, що величаєш  себе Маестро?

​– Ні, я Мелінда, – ледь чутно мовила дівчина й попрямувала туди, звідки пролунав був голос в’язня.

​– Хто ти і що тут робиш? Ти нова полонянка мага?

​– Ні, я просто побачила тебе на старому дворі сьогодні й бачила, що той дідуган зробив з тобою, от і…, – тут Мелінда наблизилася до клітки, в якій сидів юнак і їхні погляди зустрілися…

​Вони вперше поглянули одне одному у вічі і побачили там ціле життя: минуле, теперішнє й прийдешнє. Однак раптом цей зв’язок перервався й Мелінда знепритомніла біля холодних ґрат клітки.

​– Меліндо, Меліндо! Що з тобою?!

​– Це отрута привида-вампіра вампіра-привида, ціна, яку це дівчисько заплатило, щоб врятувати тебе, хоч їй це звісно й не могло вдатися, – пролунав як вирок холодний і різкий голос мага з входу до темниці.

​– Це ти, це все ти! Це ти, старигане, підлаштував так! – Оліандр, а саме так звали юнака-перевертня, кричав, не тямлячи себе від люті.

​– О ні, дорогенький юначе, цього разу це не я. Навіть я б не зміг так ідеально спланувати такого повороту  подій. Ніхто не винен, що це дівчисько з першого погляду закохалося в тебе та ще й мало нахабність з’явитися сюди для твого порятунку.

​– Не смій так говорити про неї, дідугане!

​– О, що я бачу! Невже це ще й взаємно?! Невже й у твоєму кам’яному серці врешті-решт зародилося полум’я кохання? Яка драматична трагедія, адже тепер тобі прийдеться з цим жити до кінця днів твоїх, без змоги не те що побачити свою кохану, а й почути її голос.

​– І не сподівайся на це, нікчемний чаклуне!

​– Я й не сподіваюся, я просто знаю, що кажу, на відміну від тебе, перевертне. Дівчисько я забираю до себе і палати. Якщо виживе після отрути, то стане моєю рабинею, якщо ні, то й на краще для неї.

​– Ти не посмієш!

​– Не кидайся пустими погрозами, Оліандре, адже ти гнитимеш тут до смерті, кусаючи собі лікті від болю й безпорадності.

​– Ніііі..!!!

​– Бувай, Оліандре, я перетворю тебе при потребі, попрощайся зі своєю коханою. 

​І після цих слів маг помалу рушив до виходу, волочучи за собою магічним закляттям непритомну Мелінду…