2

Опинившись всередині Мелінду знову охопив жах, проте при згадці про нещасного юнака-перевертня, якого жорстокого катує той дідуган, їй ставало не по собі. Тому дівчина зібрала всі свої сили у кулак, щоб не піддатися інстинкту самозбереження й не втекти куди подалі з цієї моторошної темряви. 

​Пройшло декілька хвилин перш ніж Мелінда таки змогла оговтатися та опанувати себе й зробити перший крок у невідому темряву. Вона все йшла та йшла по кам’яних плитах і їй здавалося, що це триває вічність, коли раптом вона наткнулася на холодну стіну. Навпомацки Мелінда дісталася її краю, там починалися круті сходи, які скоріш за все вели до темниці. Вона почала спускатися ними, стараючись поводити себе якомога тихіше, адже вона все глибше й глибше занурювалася у серце підземелля, звідки дихало сирістю та вогкістю. Раптом перед Меліндою вигулькнула якась постать. Вона була прозорою і водночас являла собою перепону для входу в темницю. 

​–  Хто ти? – тремтячим голосом запитала примару Мелінда.

​– Я привид-вампір вампір-привид, віковічний охоронець темниці Темного замку. Чого тобі, дівчино, і як ти тут опинилася?!

​– Я…я…

​– Тобі що мову відібрало, дівчисько?! Говори, що ти забула у темниці Темного замку Темного лицаря?

​– Я шукаю одного юнака, – несміло мовила Мелінда.

​– Перевертня?

​– Так, саме його.

​– Чого тобі треба від нього? Пришла катувати його як Маестро?

​– Ні, аж ніяк.  Я, навпаки, хочу врятувати його, тому пропусти мене до нього будь ласка.

​– Ще чого! Йому вже ніхто не в змозі допомогти, ніхто його звідси не витягне, так що забирайся з цього замку, якщо тобі твоє життя дороге.

​– Я нікуди не піду звідси, не побачивши його!

​– Не говори дурниць! Невже ти хочеш, щоб Маестро дізнався про твою присутність тут?

​– А хто це?

​– Ну й запитаннячка у тебе… Маестро – наймогутніший чаклун, який коли-небудь жив у цих краях. Йому підвладно все та всі, ніхто не здатен протистояти його волі, владі та силі. Все ще хочеш ризикувати своїм юним життя?

​– Він нічого не зможе мене заподіяти.

​– Яка ж ти вперта й наївна! Ти що не розумієш моїх слів?

​– Я все прекрасно розумію, не переживай, охоронцю. Бачу ти боїшся і через страх за свою шкуру не хочеш мене пропустити у темницю, тому назви свою ціну.

​– Ти кмітлива дівчина, а також відчайдушна й смілива, якщо хочеш торгуватися з привидом-вампіром вампіром-привидом.

​– Я тебе не боюся і готова заплатити будь-яку ціну.

​– Що ж, цікаво-цікаво. Ти готова ризикувати життям заради юнака, якого бачила один єдиний раз, який до того ще й перевертень. Щось тут нечисто… Кохання з першого погляду, чи не так? Як це романтично й трагічно водночас…

​– Твоя ціна, охоронцю темниці?

​– Нетерпляча ще й! Ну гаразд,якщо так, то ціна проходу до темниці – це твоя кров.

​– Як…? Як же я тоді потраплю до темниці, якщо ти забереш у мене всі мої сили?

​– Не всі, дорогенька. Мені потрібен лише один єдиний ковточок. То як? Далі готова сплатити будь-яку ціну?

​– І не сумнівайся!

​– Як чудово! Дай свою руку, дорогенька. І, не чекаючи згоди Мелінди, вампір-привид привид-вампір схопив її за зап’ястя і вп’явся своїми гострими зубами  у її вену. Один великий ковток, дві ранки на зап’ясті, з яких сочилася кров, і вампір-привид привид-вампір зник, викрикнувши перед цим: «Я нарешті вільний!»