Таємниця свічкаря

 У густому красивому лісі за містом жив і безоплатно користувався королівськими володіннями Майстер-Свічкар. Його свічкарня була найбагатшою, найуспішнішою у цілому місті. До нього по свічки навіть сам король відправляв своїх слуг із замовленням. Одне слово, майстер зажив і слави й достатку.

Одного сонячного дня повз майстерню йшов юнак. Він весело обдивлявся королівський ліс, однак, йому, як і всім у їхньому місті було заборонено тут полювати чи збирати гриби… Якщо хлопця піймають, то в нього небагато буде шансів пояснити свою присутність тут.

А прийшов він, власне кажучи, дізнатися секрет МайстраСсвічкаря. Хлопець походив із бідної родини, і тому не міг піти у науку до когось із пошанованих у місті майстрів, яки сильно йому цього не кортіло. А він вирішив усе ж таки дізнатися таємницю найзаможнішого і найшановнішого у їхньому місті майстра. Інші люди зразу ж сказали йому, аби він і думати забув про таке. Свічкар не подивиться на нього й викине за двері… Добре буде, якщо його після з’яви у королівському лісі не заарештують і не посадять у в’язницю за порушення закону.

Королівський ліс і майстерня Свічкаря все ж більше  цікавили хлопця аніж страшили. Люди говорять, а він вирішив зробити наперекір усім. Йому нічого втрачати. А раптом все ж Свічкар хоч щось розповість йому чи навчить чомусь корисному. Хлопець вірив у це, він пам’ятав із дитячих літ дідові казки, де спритні й завзяті герої досягали свого. Завжди досягали,  от і він вирішив спробувати свого щастя. Казки ж то не просто таки вигадані…

Увійшовши в майстерню, хлопець принишк на порозі від хвилювання. Він наче приріс до землі. Дивився у всі очі на майстра… Майстер був звичайний собі білявий сухорлявий чоловік із живими блакитними очима. Жодної рисочки  марнославства не бачив юнак на цьому худому обличчі. Цей чоловік не походив на багатія, до якого навіть король посилав своїх слуг із замовленнями.

• Добрий день, - чемно привітався хлопець.
• День добрий, - із легкою усмішкою на вустах відповів йому чоловік.
• Мені побачити би майстра… Я… - Юнак ще не придумав, що казатиме далі, як слова легко спурхнули з його вуст. Він сам здивовано завмер, слухаючи звуки власного голосу.
• Я майстер. Ти хотів замовити свічки? В палац чи в панський дім? Скільки? – майстер продовжував розписувати велику гарну свічку і не дивився на хлопця.
• Я… Я… - несміливо видихнув той, але його запалу із котрим кілька секунд тому говорив, уже не стало.
• То ти, я бачу за іншим… - усміхнувся Майстер, піднявши очі від роботи.
• За іншим… А як ви здогадалися? – повільно вимовив хлопець своє запитання. У його голосі звучав переляк і намагання втримати себе на місці, аби не втекти від свічкаря, котрий, як казали люди у містечку, знався на чарах.
• Я по тобі бачу… Кажи ж, з чим ти до мене прийшов? Тобі ж, певне, не свічки потрібні.
• Ні. Не свічки, - знов посміливішав хлопець.
• Ти хочеш у підмайстри до мене… Ти хочеш технологію знати? Але ж є у місті й інші майстри, вони роблять те саме, що  і я, а тобі, як ти з містечка, ближче буде до них добиратися, ніж крізь сторожу пролазити у королівський ліс…
• Я хочу знати ваш секрет… - неочікувано для самого себе випалив юнак.
• Хочеш знати секрет чого? – Майстер відклав свої інструменти і тепер уважно дивився на хлопця.
• Ви найзаможніший майстер у місті, коли не в усьому королівстві, у вас навіть король свічки замовляє, вас люблять люди, я чув як найбідніші про вас розмовляли… То в чім же секрет?!
• Ти й справді? Не побоявся ж… Той, хто не боїться – завжди і все  отримає… Ти ж не гірше мене знаєш, як у давнину то бувало… Не знаю, як ти наважився на таке, але розповім і навчу тебе цьому секретові… Власне кажучи, секрету тут і нема…
• Нема? Але як то нема? Вашими свічками і в палаці користуються, і в панських будинках, і навіть найбідніші можуть дозволити собі вашу свічку… У інших майстрів свічки такі дорогі, що найбідніші та й не зовсім бідні, не можуть дозволити собі їх… З  чого ж ви робите свічки?
• Я навчу тебе всьому, юначе… - Майстер дав йому у руки інструмент для розпису свічки.
• Але я… Ніколи не робив цього… А це ж свічка дорога, вона, мабуть, для палацу королівського призначена… - злякано відсахнувся від інструменту хлопець.
• Ну ти хочеш навчитися чи ні? Якщо хочеш, то візьмися за роботу, тоді тільки як працюватимеш – зможеш  дізнатися й мій секрет.

Хлопець взявся розписувати свічку. Обережно він промальовував візерунок за візерунком. Він вже заплутався у плавності і красі ліній, коли закінчив розписувати свічку. У нього голова йшла обертом від ліній…

• А на ось цій промалюєш все, що ти запам’ятав із королівського лісу, - наказав Майстер, забравши у хлопця розписану золотавими візерунками свічку.
• Ліс? Намалювати на свічці, котра приготована у палац? А чи я зможу таке? Змилуйтеся, Майстре, я ж не художник! – ледве не плакав хлопець.
• Малюй.

Поки хлопець малював, він бачив, як до Майстра приходили найбідніші люди, що теж, видимо, пробирались у королівський ліс повз сторожу, і забирали свої свічки… коли хлопець відривався від малювання, він чув голоси і навіть бачив обличчя тих бідних із містечка, котрі приходили забрати свої свічки. Навіть попри небезпеку бути впійманими, кожен за своєю свічкою приходив сам.

• Друже мій, ну як твоя дружина, поправляється потихеньку? – спитав Свічкар у чоловіка у сірій від дорожнього пилу сорочці.
• Ні… Все, що в нас було віддали лікарю… І нічого… Вже два тижні тяжко хворіє, а я нічим навіть допомогти їй не можу… От, тепер пан послав мене за своїми свічками до тебе… Тож, майстре, як хутко вернуся, то копійчину зароблю і знов до лікаря… А які ж у тебе тут свічки гарні… Моя дружина ще за добрих часів любила їх купувати у тебе, пам’ятаєш?... – чоловік зітхнув. Він стояв, втупивши погляд у стіл, за яким сидів Майстер.
• Ось панські свічки, – Свічкар підсунув до чоловіка кілька свічок, розписаних і загорнутих у папір.
• Це пан наказав дати за плату, - чоловік виклав на стіл мішечок із золотими, його рука тьмяно застигла на тлі світло-коричневого столу.
• Друже, а оце візьми для своєї дружини… - Майстер подав йому ще більшу ніж панські свічку.
• Майстре, чоловіче добрий, добродію ти мій, а я ж… Не розрахуюся з тобою ніколи за цю свічку! – сплеснув руками чоловік.
• І не треба, то жінці хай подарунок буде чи що… - всміхнувся Майстер, сяйнувши своїми блакитними очима.
• Дякую… Дякую… - Чоловік вийшов із майстерні і швидко йдучи вже натоптаною стежкою, вийшов на гостинець.
• Майстер… - подав голос хлопець, - ви добре знаєте ту жінку? Ви ж дали їй свічку, за яку б король…
• Король, мій друже, почекати може… Він все одно рано чи пізно мені відмірить мішок золотих за одну лише свічку…
• Але я чув, чув, проходячи повз палацові мури, що там в захваті від ваших свічок і ждуть нового замовлення…
• Перше, чому ти маєш навчитися, якщо хочеш стати справжнім майстром, це не жалкувати роботи і фарб для тих, кому це справді потрібно… Ти ще побачиш, як той самий чолові прийде сюди… Його тяжкохворій дружині свічка потрібніша ніж королю… І дарма що мені король заплатить чотири по стільки, скільки приніс цей чоловік од пана. Я і збудував цю майстерню завдяки простим людям…
• Але ж тут, на королівській вотчині, у його заповітному лісі… Нікому, Майстер, так говорив мій дід, із простих смертних таке не дозволяється…
• Юначе, секретів тут ще багато, але перше правило ти маєш засвоїти. Завтра ти підеш зі мною у королівський палац, аби далі засвоювати мою науку.
• У палац? Майстре, помилуйте, я ж… Не маю підходящого одягу… Мене варта на поріг палацу навіть не пустить…
• Ти маєш вчитися. То затям собі, що ти підеш у палац так само, як і прийшов до мене. Ти ж не найкращу свою сорочку одяг, сподіваючись без сподівання? Еге ж, думаючи, що я тебе викину за двері ти ж не у святочне вбирався?! – дзвінко і весело засміявся Майстер.
• Ні, - густо почервонів хлопець.