Розділ 11

2016 рік.  Бостон. США

Шон дивився то на лист, то на старовинне дзеркало, яке тільки завдяки дзвінку Хетті Гамільтон залишилося цілим. На його вустах раптом з'явилася дивна усмішка.

— Чому ти всміхаєшся? — запитала спантеличено Рене.

— Дзвінок Хетті був неспроста. Джеймс все прорахував. Вона зателефонувала тобі саме тоді, коли я повернувся з 1916 і в розпачі збирався розбити дзеркало. Знаєш в чому суть? — продовжував усміхатися Шон.

Рене розгублено хитнула головою.

— В тій реальності, яку ми з тобою нещодавно змінили, Скарлетт померла в 1916 році, тоді ж на Британіку потонули Ніколас з Лілі. Після 1916 залишився лише один свідок — Джеймс. Я не знаю того, що буде відбуватиметься після 1916 року тому, що для мене це хоча й минуле, але все ще невідоме майбутнє, те ж саме стосується й тебе. Джеймс же прожив після 1916 аж до 1978 року. Це багато-багато років. Він пам'ятав мій відхід, він бачив дорослішання Ніколаса Шона, народження Патріка і його одруження з Хетті. Отже, здогадався про те, що я знищу дзеркало, тому зумів передати цей лист через людину, котра неодмінно зберігала б його для мене впродовж усіх цих років.

 — Через Хетті, — здогадалася Рене. — Але навіщо? Я геть не розумію. Він же міг тобі сказати все, що хотів усно. Не чекати аж до 1978 року, щоб написати листа-загадку.

— Ні, не міг. Коли я йшов, він сам ще нічого не знав. Знаєш в чому справа? — Шон загадково глянув на неї.

Рене лише стисла плечима.

— В тому, що від сьогодні, там, у 1916 році, вони житимуть вже в зовсім іншій реальності. В ній Скарлетт жива, вони разом виховають Ніколаса Шона, разом побачать народження Патріка, разом зустрінуть старість і Джеймса не стане. Саме тому лист датований 1978 роком, — Шон не міг дочекатися миті, коли Рене нарешті все зрозуміє.

— Ти здогадуєшся, в чому справа? — запитала Рене.

— Гадаю, що так. А ще я тепер розумію причину того, чому ти не можеш пройти в 1916 рік. Джеймс і Скарлетт — твої предки. Ти — підсумок їхнього кохання. Ти — частинка них самих. Перебувати з ними в тій реальності не можеш, бо ти — їхнє майбутнє, а не дійсність.

— Я, здається, тепер теж розумію, — Рене кивнула.

— Причина, по якій Джеймс попросив мене повернутися, лише одна. Лілі і Ніколас — живі, — Шон стис її долоні в своїх. — Джеймс дізнався про це одразу після того, як я пішов. Спробував піти за мною, але дзеркало у моєму майбутньому виявилося розбитим. Як я і запланував перед дзвінком Хетті. Тому Джеймс, помираючи, написав листа, котрий хтось з його потомків мав передати мені у майбутньому в потрібний день. Хетті, у всіх реальностях, була близька з ним і Джеймс довірив листа їй.

— Чому ж тоді лист датований аж 1978 роком, а не 1916? — Рене намагалася зв’язати всю інформацію, котра лилася на неї, в один вузол.

— Бо в 1916 ще не було Хетті, щоб час зберігання листа був якомога коротшим і щоб він швидше потрапив до мене, — Шон схопив свій ноутбук і вбив у пошуковику ще раз запит про Британік. Він шукав інформацію про те, який корабель підібрав пасажирів і коли вони були доставлені в порт Саутгемптона.

— Що ти задумав? — дивувалася Рене.

— Ми з Джеймсом вирушимо в Саутгемптон! — Шон взяв свій рюкзак з одягом і підійшов до дзеркала, але раптом повернувся до Рене, що стояла поруч і, нахилившись, поцілував її в щоку. — Дякую за те, що ти з'явилася в моєму житті.

Занадто шокована, Рене дивилася, як він зникає в дзеркалі, а кінчики її пальців торкалися щоки в тому місці, де Шон торкнувся її вустами.

1916 рік.  Бостон. США

Шон застав Джеймса і Скарлетт в дитячій Ніколаса Шона. Вони схилилися над колискою, сумні, стривожені і занурені в скорботу та тугу. Джеймс обіймав Скарлетт, притискаючи до себе, а її рука лежала в його руці. На власний подив Шон відчув тільки солодко ниючий світлий смуток і ні краплі ненависті, виникнення котрої так боявся.

— Гей! Коли найближчий рейс до Британії? — весело запитав.

Від його голосу Джеймс і Скарлетт здригнулися.

— Джеймс сказав, що ти пішов. Назавжди, — мовила розгублено Скарлетт.

— Але я повернувся, — реготнув Шон.

— Ти прочитав вкотре змінену історію? — здивувався Джеймс. — Що трапилося? Що ще?

— Ми скоро самі її напишемо, але спершу потрібно дістатися до Саутгемптону. Якомога швидше, — відповів Шон. — Саме там ми знайдемо Ніколаса й Лілі.

— Як ти про це дізнався? — здивувалася Скарлетт.

— Завдяки посланню старого друга, — Шон з усмішкою простягнув Джеймсу листа.

— Овва! Цей друг і справді був дуже старим, — гмикнув Джеймс, дивлячись на написані власною рукою рядки. — Збирайся! Я влаштую нам найшвидший рейс.

— Я зібраний і готовий, — кивнув Шон. — Скарлетт, нарешті ти зможеш познайомити Ніколаса Шона з обома його дядечками, яким він зобов'язаний своїм ім'ям.

Вона дивилася на нього повними подяки і сліз очима.

— Все буде крутезно, — Шон поплескав її по щоці і поспішив вслід за Джеймсом. На порозі зупинився і кинув їй через плече. — Я ж казав, Джеймс — класний чувак.

1916 рік.  Порт Саутгемптон. Британська імперія

Все, що відбувалося з ними, Лілі бачила крізь напівпрозору білясту пелену. Звуки теж долинали до її свідомості немов через щільну мембрану. Єдине, що було ідеально чітким в цьому божевіллі, обличчя Ніколаса — найрідніше і найдорожче. Обличчя чоловіка, який врятував їй життя.

Ніколас весь час знаходився поряд. У момент, коли до місця, де потонув Британік плавно підійшов корабель Scourge. Коли за ним наблизилися ще два судна, які були найближчими на момент аварії корабля і першими відгукнулися на сигнал лиха з Британіка, втома повністю здолала Лілі. Вона притулилася до Ніколаса, опустившись йому на коліна, і обвивши шию, притислася обличчям в його грудей, що важко здіймалися від напруги. Вони зуміли врятуватися, Ніколас був поруч, а все інше стало неважливим.