Таємниця старовинного дзеркала

Розділ 11

2016 рік.  Бостон. США

Шон дивився то на лист, то на старовинне дзеркало, яке тільки завдяки дзвінку Хетті Гамільтон залишилося цілим. На його вустах раптом з'явилася дивна усмішка.

— Чому ти всміхаєшся? — запитала спантеличено Рене.

— Дзвінок Хетті був неспроста. Джеймс все прорахував. Вона зателефонувала тобі саме тоді, коли я повернувся з 1916 і в розпачі збирався розбити дзеркало. Знаєш в чому суть? — продовжував усміхатися Шон.

Рене розгублено хитнула головою.

— В тій реальності, яку ми з тобою нещодавно змінили, Скарлетт померла в 1916 році, тоді ж на Британіку потонули Ніколас з Лілі. Після 1916 залишився лише один свідок — Джеймс. Я не знаю того, що буде відбуватиметься після 1916 року тому, що для мене це хоча й минуле, але все ще невідоме майбутнє, те ж саме стосується й тебе. Джеймс же прожив після 1916 аж до 1978 року. Це багато-багато років. Він пам'ятав мій відхід, він бачив дорослішання Ніколаса Шона, народження Патріка і його одруження з Хетті. Отже, здогадався про те, що я знищу дзеркало, тому зумів передати цей лист через людину, котра неодмінно зберігала б його для мене впродовж усіх цих років.

 — Через Хетті, — здогадалася Рене. — Але навіщо? Я геть не розумію. Він же міг тобі сказати все, що хотів усно. Не чекати аж до 1978 року, щоб написати листа-загадку.

— Ні, не міг. Коли я йшов, він сам ще нічого не знав. Знаєш в чому справа? — Шон загадково глянув на неї.

Рене лише стисла плечима.

— В тому, що від сьогодні, там, у 1916 році, вони житимуть вже в зовсім іншій реальності. В ній Скарлетт жива, вони разом виховають Ніколаса Шона, разом побачать народження Патріка, разом зустрінуть старість і Джеймса не стане. Саме тому лист датований 1978 роком, — Шон не міг дочекатися миті, коли Рене нарешті все зрозуміє.

— Ти здогадуєшся, в чому справа? — запитала Рене.

— Гадаю, що так. А ще я тепер розумію причину того, чому ти не можеш пройти в 1916 рік. Джеймс і Скарлетт — твої предки. Ти — підсумок їхнього кохання. Ти — частинка них самих. Перебувати з ними в тій реальності не можеш, бо ти — їхнє майбутнє, а не дійсність.

— Я, здається, тепер теж розумію, — Рене кивнула.

— Причина, по якій Джеймс попросив мене повернутися, лише одна. Лілі і Ніколас — живі, — Шон стис її долоні в своїх. — Джеймс дізнався про це одразу після того, як я пішов. Спробував піти за мною, але дзеркало у моєму майбутньому виявилося розбитим. Як я і запланував перед дзвінком Хетті. Тому Джеймс, помираючи, написав листа, котрий хтось з його потомків мав передати мені у майбутньому в потрібний день. Хетті, у всіх реальностях, була близька з ним і Джеймс довірив листа їй.

— Чому ж тоді лист датований аж 1978 роком, а не 1916? — Рене намагалася зв’язати всю інформацію, котра лилася на неї, в один вузол.

— Бо в 1916 ще не було Хетті, щоб час зберігання листа був якомога коротшим і щоб він швидше потрапив до мене, — Шон схопив свій ноутбук і вбив у пошуковику ще раз запит про Британік. Він шукав інформацію про те, який корабель підібрав пасажирів і коли вони були доставлені в порт Саутгемптона.

— Що ти задумав? — дивувалася Рене.

— Ми з Джеймсом вирушимо в Саутгемптон! — Шон взяв свій рюкзак з одягом і підійшов до дзеркала, але раптом повернувся до Рене, що стояла поруч і, нахилившись, поцілував її в щоку. — Дякую за те, що ти з'явилася в моєму житті.

Занадто шокована, Рене дивилася, як він зникає в дзеркалі, а кінчики її пальців торкалися щоки в тому місці, де Шон торкнувся її вустами.

1916 рік.  Бостон. США

Шон застав Джеймса і Скарлетт в дитячій Ніколаса Шона. Вони схилилися над колискою, сумні, стривожені і занурені в скорботу та тугу. Джеймс обіймав Скарлетт, притискаючи до себе, а її рука лежала в його руці. На власний подив Шон відчув тільки солодко ниючий світлий смуток і ні краплі ненависті, виникнення котрої так боявся.

— Гей! Коли найближчий рейс до Британії? — весело запитав.

Від його голосу Джеймс і Скарлетт здригнулися.

— Джеймс сказав, що ти пішов. Назавжди, — мовила розгублено Скарлетт.

— Але я повернувся, — реготнув Шон.

— Ти прочитав вкотре змінену історію? — здивувався Джеймс. — Що трапилося? Що ще?

— Ми скоро самі її напишемо, але спершу потрібно дістатися до Саутгемптону. Якомога швидше, — відповів Шон. — Саме там ми знайдемо Ніколаса й Лілі.

— Як ти про це дізнався? — здивувалася Скарлетт.

— Завдяки посланню старого друга, — Шон з усмішкою простягнув Джеймсу листа.

— Овва! Цей друг і справді був дуже старим, — гмикнув Джеймс, дивлячись на написані власною рукою рядки. — Збирайся! Я влаштую нам найшвидший рейс.

— Я зібраний і готовий, — кивнув Шон. — Скарлетт, нарешті ти зможеш познайомити Ніколаса Шона з обома його дядечками, яким він зобов'язаний своїм ім'ям.

Вона дивилася на нього повними подяки і сліз очима.

— Все буде крутезно, — Шон поплескав її по щоці і поспішив вслід за Джеймсом. На порозі зупинився і кинув їй через плече. — Я ж казав, Джеймс — класний чувак.

1916 рік.  Порт Саутгемптон. Британська імперія

Все, що відбувалося з ними, Лілі бачила крізь напівпрозору білясту пелену. Звуки теж долинали до її свідомості немов через щільну мембрану. Єдине, що було ідеально чітким в цьому божевіллі, обличчя Ніколаса — найрідніше і найдорожче. Обличчя чоловіка, який врятував їй життя.

Ніколас весь час знаходився поряд. У момент, коли до місця, де потонув Британік плавно підійшов корабель Scourge. Коли за ним наблизилися ще два судна, які були найближчими на момент аварії корабля і першими відгукнулися на сигнал лиха з Британіка, втома повністю здолала Лілі. Вона притулилася до Ніколаса, опустившись йому на коліна, і обвивши шию, притислася обличчям в його грудей, що важко здіймалися від напруги. Вони зуміли врятуватися, Ніколас був поруч, а все інше стало неважливим.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше