Розділ 6

2016 рік.  Бостон. США

Скарлетт заломила руки й відкинулася на подушки. Її очі, вологі та почервонілі від сліз, дивилися кудись позаду Рене, а вуста ворушилися немов у молитві.

Рене вже й пошкодувала про те, що розповіла їй все як є, але приховувати щось не мала наміру:

— Скарлетт, у нас ще є шанс. Шон повернувся в твій час і все зуміє змінити. Він зуміє врятувати Ніколаса, тебе ж врятував.

— Ох, Рене! Уже зараз Ніколас в списках зниклих безвісти. Найімовірніше нашій сім'ї та сім'ї Сангрін так і не вдасться його знайти, тому в кінці вересня ми офіційно оголосимо його загиблим, — Скарлетт стиснула вуста в жорстку лінію, силкуючись не розридатися. — Нашого блискучого Ніколаса. Останню надію всього роду Філбеккерів.

Рене мовчала.

— Рене, мені потрібно повернутися додому, — намагаючись оволодіти собою, попросила Скарлетт.

— Лікар сказав, через декілька днів. Ти не можеш нашкодити лікуванню і змусити Шона знову пережити те, що він переживав останні кілька років, — жорсткіше, аніж збиралася, відповіла Рене, але враз пом'якшала. — Скарлетт, на кін поставлено занадто багато. Ти леді по крові і ти це розумієш, куди краще аніж я.

Скарлетт проковтнула гіркий клубок і повільно хитнула головою на знак згоди.

— От і добре. Коли ти одужаєш, ми разом повернемося в твій час і зробимо все, щоб відшукати Лілі, Ніколаса й можливо навіть мою історію трохи змінити, — Рене усміхнулася і погладила Скарлетт по щоці.

— Взагалі-то я повинна тебе втішати й заспокоювати, а не навпаки. Хто у нас тут прапрабабця? — крізь сльози усміхнулася Скарлетт.

1916 рік.  Бостон. США

— Ти будеш сам допитувати ту погань? — поцікавився Шон, розглядаючи знайомі, але в той же час абсолютно чужі пейзажі «іншого» Бостона.

— Звичайно, а як інакше? І не допитувати, а цікавитися, — відповів Джеймс, звертаючи в квартал, де розташовувався Аргайл-Хауз.

— Ніякий ти не Аль Капоне, — гмикнув Шон. — Нічого вона тобі не скаже.

— Я можу бути дуже переконливий у своїй цікавості, — на вустах Джеймса заграла фірмова самовпевнена насмішка.

— А давай зіграємо в одну гру: про хорошого і поганого копа? — запропонував Шон.

— Перепрошую? — Джеймс глянув на нього з подивом.

 — Побачиш! Не тільки ти вмієш бути крутим хлопцем, — відповів Шон.

Маєток, біля якого зупинив автомобіль Джеймс, здався Шону якимось знайомим, але всі вони були дуже схожі, тому уява могла зіграти з ним злий жарт.

Коли дворецький відчинив парадні двері, Джеймс сповістив, що бажає зустрітися з мадам де Пейрак. Дворецький статечно кивнув і провівши гостей в приймальню попрямував сповістити свою господиню.

З наспіх приклеєною на обличчя усмішкою Матильда де Пейрак спустилася до гостей:

— Містер Гамільтон, вітаю вас в моєму домі.

Джеймс галантно кивнув, але руку мадам, як того вимагав етикет, не поцілував.

Побачивши Шона, Матильда похитнулася, але спробувала зберегти незворушність:

— Ми знайомі, молодий джентльмен? Я вас не пригадую.

— О ні!  Ви, мабуть, прекрасно його пам'ятаєте. Це містер Шон Трілборн, — спокійно відповів Джеймс.

— Не пригадую, — хитнула головою Матильда.

— Досить! Мою сестру ви точно пам'ятаєте. Де вона? Де Лілі? — Шон вдарив кулаком по письмовому столу, біля якого стояла Матильда.

— Що ви собі дозволяєте? Нехай я не знаю цього невихованого юнака, але, містер Гамільтон, про вас я була куди кращої думки. Про вас і про ваші манери. Я негайно викличу свого зятя і ви будете вирішувати всі питання з ним, а не з беззахисною жінкою, — заголосила Матильда.

— То її дочка таки заміжня? — Шон перевів погляд на Джеймса.

— Так. За сином головного банкіра з Еммерсон-Сайд, — байдуже знизав плечима Джеймс.

— Ти знищила Лілі, а потім нарешті усвідомивши, що Ніколас Філбеккер все одно не одружиться з твоєю дочкою, видала її за черговий кейс з баксами? Матір, звичайно, вчила мене ввічливості, але все ж я скажу: ну ти й потвора! — Шон тицьнув пальцем біля самого її носа. — Або ти скажеш, що зробила з моєю сестрою, або я, подібно демону з пекла, затягну тебе в таке місце, де пекло здасться тобі раєм. Прямісінько в майбутнє!

— Містер Гамільтон! — Матильда змахнула вологими віями, але Джеймс бачив, ще трохи і вона покаже своє справжнє обличчя.

— Не раджу сердити цього джентльмена. В його словах є частка правди і для вас все може закінчитися просто жалюгідно, — Джеймс навіть не ворухнувся в кріслі, в якому сидів. — І так, це не погроза, а дружня порада.

Матильда раптом вибухнула отруйним сміхом, котрий заповнив всю кімнату:

— Що ви можете? Два юних хлопчика, які вважають себе вершителями правосуддя.  Нікому і ніколи ви не доведете, що я причетна до зникнення тієї маленької шльондри.  Нікому і ніколи! Я поважна дама, а тобі, Джеймс, доведеться почекати не один рік, поки батечко твій відправиться в могилу і ти отримаєш свій титул.

Шон розгубився з того лукавства, що раптом постало перед ним в особі Матильди де Пейрак.

Джеймс же немов очікував подібного. Він підвівся і підійшов до столу. Голос його звучав тихо й рівно, але Шон відчував загрозу, котра завуальовано іскрилася в кожному сказаному слові:

— Всього за одну ніч банк вашого зятя, мадам де Пейрак, втратить всі свої активи. Може трапитися нещадна пожежа, в нього можуть прокрастися досвідчені і невловимі злодії, можуть бути виявлені тіньові заощадження місцевих гангстерів і співпраця вашого зятя з ними. Всяке може бути. Ви ризикуєте монеткою, котра вас годує. Чи готові за одну ніч розпрощатися з усім, що маєте?

Матильда жадібно хапнула ротом повітря:

 — Ти не посмієш! Ти не зумієш!

— Ви впевнені? І спробуйте потім довести, що спадкоємець багатомільйонної залізничної імперії Гамільтонів і золотий хлопчик Массачусетса до цього має хоч якесь відношення, — незворушно відповів Джеймс.