Розділ 3

Рене довго сиділа у ванній прикривши очі та намагалася осмислити сказане дивним хлопцем на ім'я Шон.

Все, що він говорив, було настільки диким і не піддавалося адекватному поясненню, що Рене дійсно схилялася до думки, він — псих. Проте щось в його оповіданні чіпляло.  Сумнівів його розхитаному душевному стану надавала й сережка з аметистом. Побачивши її, Рене ледь не задихнулася. Занадто добре пам'ять зберегла той час, коли вона, будучи маленькою дівчинкою, сиділа на ліжку бабусі Гамільтон — дружини Патріка — і грала з фамільними коштовностями. Серед них була сережка з прозорим фіолетовим каменем. Рене завжди дивувало те, що сережку не обміняли в ювелірному салоні. Одну ж її носити не можна було. Бабуся говорила, що ця коштовність належала ще бабці Патріка і під суворою забороною її обмін. Ніхто й ніколи не заглиблювався у причину тієї заборони.

Рене задалася питанням про те, що Шон міг мати рацію: її прадіда звали Ніколас Шон, як і Трілборна, і той навіть пояснив вибір саме такого подвійного імені, а також віддав їй другу сережку.

Швидко вислизнувши з ванної і обмотавшись рушником, Рене побігла в мамину спальню.  Сара не любила, коли Рене без дозволу брала щось з тієї жменьки коштовностей, що вони встигли вберегти від божевільного діда Патрика, тому намагалася не чіпати їх, але сьогодні Рене вирішила зробити виняток.

Підсунувши крісло до шафи, вона намацала рукою в дальньому кутку верхньої полиці невелику дерев'яну скриньку і, знявши її, присіла на ліжко.

У скриньці лежали кілька золотих кілець з рубінами та смарагдами, золота підвіска, золотий браслет з аметистами і одна сережка, мабуть, то був своєрідний гарнітур. Це було все, що залишилося у останніх Гамільтонів від фантастично багатого прапрадіда Джона Джеймса.

Рене взяла на долоню свою сережку, поряд поклала ту, котру дав їй Шон. В їхній ідентичності не сумнівалася. Всі ювелірні прикраси сімейства Гамільтон були зроблені на замовлення, іншої пари таких сережок просто не могло існувати. Спостерігаючи за грою світла в аметистах, Рене помітила, що її сережка трохи потерта і більш тьмяна, сережка ж Шона блищала всіма переливами фіолетового, а золота оправа на ній променіла ідеально гладкою поверхнею, немов сережка була зовсім ще нова.

Незважаючи на тепло в будинку, Рене пройняв холодний піт. Величезні карі очі розширилися від страху і усвідомлення того, що, можливо, в її житті з'явилася найнеймовірніша таємниця з усіх, котрі тільки можуть існувати.

Рене швидко поклала свою сережку назад у скриньку і повернула ту на місце. Прикривши двері в кімнату матері, повернулася до себе і одяглася, а через кілька хвилин в будинок увійшла Сара.

Поклавши паперові пакети з продуктами на стіл в кухні, вона голосно покликала Рене. Та швидко пройшла на кухню і разом вони взялися розпаковувати продукти, попутно гадаючи, що приготувати на вечерю.

— Мамо, а що ти знаєш про нашу сім'ю? — обережно поцікавилася Рене, нарізаючи пекінську капусту для салату.

— А що ти хочеш знати? — здивувалася Сара, пов'язавши фартух. — Про кого? Краще, ніж бабуся Гамільтон, про нашу сім'ю не знає ніхто. Я ж ніколи цим особливо не цікавилася. Ти знаєш, що твій дід не дуже любив цю тему, — усміхнулася Сара.

Рене знала. Як знала і те, що Патрік Гамільтон був невдахою. Він не мав тієї залізної хватки, гострого, як бритва, розуму і кмітливості, якими досконало володіли його батько Ніколас Шон і дід Джон Джеймс Гамільтон. В молодості Патрік захоплювався хіба-що авіадвигунами, котрі були потрібні для літаків. Марив небом. Бабуся Гамільтон не раз говорила, що Патрік був тим ще паливодою та марнотратом. Одружився досить пізно і вона пішла за нього тому, що не мала іншого вибору. Набагато пізніше Рене зрозуміла, що Патрік і Хетті просто переспали до весілля, а в сімдесяті для юної дівчини, що мала зв'язок з чоловіком набагато старшим за неї, то ще була страшенна ганьба.

Патрік привів до занепаду завод авіаційних двигунів і змушений був його продати молодому військово-будівельному конгломерату. Якби був трохи розумніший, залишив би за собою частину акцій і зберіг хоч якийсь дохід, але не розумівся на подібного роду справах, тому порахував, що набагато простіше все продати й забути. На виручені гроші будував грандіозні плани, але вони пішли за вітром. Він пристрастився до азартних ігор і спустив все до останнього цента. Бабусі Гамільтон довелося навіть продати величезний родовий маєток в Бостоні, щоб оплатити гральні борги Патріка і перебратися з малолітньою Сарою в невеликий будиночок в Дорчестері. Як вона сама завжди говорила, згадуючи своє життя, сподівалася перевиховати і напоумити останнього з Гамільтонів, але нічого у неї не вийшло.

— Мамо, а можна мені провідати бабусю Хетті? — Рене майже підскочила на місці.

— Що, просто зараз? — здивувалася Сара.

— Я не довго, — усміхнулася Рене. — До вечері повернуся.

— Що у тебе до неї за питання?

— Мамо, виявляється, генеалогія — це шалено цікаво та захоплююче. Я пішла.

— Не втомлюй її, чуєш? — нагадала Сара.

Рене махнула рукою, вже збігаючи з ганку до свого старого іржавого пікапу.

Біля будинку Хетті Гамільтон Рене була вже через п'ятнадцять хвилин.

Затишна одноповерхова будівля з червоної цегли під темно-коричневим дахом, що всю весну, літо і навіть осінь потопала в різноманітних квітах, зустріла Рене привітно світячись вогниками в двох вікнах, де розташовувалася вітальня.

Рене двічі постукала в дубові двері з різнокольоровим овальним вітражем. То був їхній умовний знак. Через кілька хвилин на порозі з'явилася худенька миловидна жінка мініатюрного зросту, з білосніжними хвилястим волоссям, укладеними на потилиці. Їй було всього п'ятдесят дев'ять років, але виглядала вона років на десять-дванадцять старшою. Обличчя покривала павутина густих глибоких зморшок, а світло-сірі очі вицвіли від пролитих сліз і пережитих бід.

— Рене? Крихітко, ти, що тут робиш? — здивувалася Хетті. — Заходь, моя радість.